Архітектура раннього Візантійського періоду формувалася в умовах культурного переходу від античної традиції до нової християнської епохи. Коли імператор Костянтин Великий заснував Константинополь у 330 році, він прагнув створити нову столицю, яка б символізувала велич імперії та водночас відповідала потребам християнської спільноти. Для цієї мети було залучено майстрів і ремісників з Риму, тому початковий стиль архітектури й мистецтва продовжував римську традицію.
Однак уже в IV–V століттях відбувається суттєва трансформація. Традиційна архітектура архітравів і колон поступово витісняється системою арок, склепінь і куполів. Це пояснювалося впливом сусідніх культур Малої Азії та Сирії, де вже існували інноваційні підходи до церковного будівництва. Саме звідти до Константинополя приходили нові художні ідеї, що змінили візантійський архітектурний канон.
Базиліки та централізовані храми
Ранньохристиянська архітектура розвивалася у двох напрямах:
поздовжні базиліки, які використовувалися для масових богослужінь;
централізовані храми (круглі, квадратні, восьмикутні), призначені для поховальних і поминальних обрядів.
Експерименти з поєднанням цих типів призвели до появи нового візантійського стилю. Церква св. Іоанна Студійського (463 р.) є зразковим прикладом цієї трансформації: за формою вона близька до базиліки, але план її майже квадратний, що зближує її з централізованим типом. У декорі фасаду також простежується перехід — скульптура стає більш умовною та орнаментальною.
Юстиніанівська доба
Найвищого розвитку архітектура цього періоду досягла за правління імператора Юстиніана I (527–565). Його грандіозні будівельні проєкти стали символом нової епохи. Можна навести до прикладу так і храми як: церква св. Сергія і Вакха — ранній зразок централізованого храму; церкву Святої Ірини — базиліку з двома послідовними куполами; церкву Святих Апостолів — хрестокупольний храм із куполом на перехресті; собор Святої Софії — найвидатнішу споруду періоду, що поєднала риси базиліки та централізованої архітектури.
Особливу роль у розвитку відіграли технічні винаходи — сквінчі та паруси (pendentives), які забезпечували плавний перехід від квадратного плану до круглого куполу.
Світські споруди
Архітектурні новації охопили не лише релігійні будівлі. Величні стіни Феодосія II, побудовані у V столітті, забезпечили місту неприступність протягом тисячоліття. Важливу роль відігравали і підземні цистерни, зокрема Цистерна Базиліка (532 р.), які гарантували водопостачання під час облоги. Імператорський палац у Константинополі також вирізнявся масштабністю та архітектурною різноманітністю, хоча більшість його споруд не збереглися.
Архітектура цього періоду свідчить про унікальний стиль, де поєдналися монументальність римських базилік, східна експресивність і технічна інноваційність.
Данило Ігнатенко
