Пізній візантійський період (1204–1453) позначився політичними потрясіннями, внутрішнім ослабленням імперії та поступовим зростанням зовнішніх загроз, які зрештою завершилися падінням Константинополя. Проте архітектура цього часу продовжувала розвиватися, хоча й у більш скромних формах.
Загальні риси храмової архітектури
За своєю основою більшість храмів пізньої доби зберігали план, характерний для середньовізантійської архітектури – тип «хрест у квадраті» з центральним куполом. Водночас змінилися пропорції: куполи стали меншими й вищими, а будівлі в цілому — компактнішими. Величні монументальні проєкти доби Юстиніана чи Василія I відійшли в минуле; їх місце зайняли невеликі, але ретельно оздоблені споруди, у яких декоративність часто переважала над масштабом.
Декоративне оздоблення
Найвиразнішою рисою архітектури цього періоду стало активне використання декоративних елементів у зовнішньому оздобленні. Стіни прикрашали візерунками з цегляної кладки, глухими аркадами, а також вставленими в мур керамічними посудинами, які створювали строкаті фризи. У Константинополі це особливо помітно на прикладі церкви Діви Марії Паммакарісти (бл. 1315 р., нині мечеть Фетхіє).
Регіональні відмінності проявлялися у виборі матеріалу (цегла або камінь), техніках декорування й навіть у деталях планування. Так сформувалося кілька локальних архітектурних стилів – у Салоніках, на Балканах, у Малій Азії, Трапезунді. Особливо вирізнялися церкви імператорів Комнінів у Трапезунді (1204–1461), які зберігали відносну монументальність на тлі загальної тенденції до зменшення масштабів.
Монастирська архітектура
Значний розвиток у отримала монастирська архітектура, а саме на горі Афон у Греції. Багато афонських монастирів зазнали перебудов, але їхнє планування зберігало візантійські риси: домінування храму, внутрішні двори, клуатри та келії, організовані навколо спільного простору.
Період падіння Константинополя
Після завоювань османів традиції візантійської архітектури не зникли. На Балканах і в Молдові продовжувалося будівництво храмів, що поєднували візантійські та місцеві елементи. Особливо відомі молдовські розписані церкви XVI–XVII століть, які зберігають візантійські риси, але набули власного стилю.
Світська архітектура
Світська архітектура цього періоду збереглася набагато гірше. Частково відомий Влахернський палац у Константинополі, де мешкали імператори, але більшість таких споруд була знищена або перебудована в османську добу. Проте навіть за фрагментарними рештками видно, що візантійці продовжували розвивати палацову архітектуру, пристосовуючи її до нових умов.
Данило Ігнатенко
