Антіох Аскалонський (бл. 120 до н. е. — 68 до н. е.) належить до покоління мислителів, які переосмислювали засади античної філософії після тривалого панування скептичного напряму в Платонівській Академії.
Після смерті Філона Ларисського Антіох очолив Академію, що дало йому можливість переглянути її методологічні орієнтири. Він виступив проти скептичної традиції, яка вважала неможливим достовірне пізнання. На думку Антіоха, Платонівська Академія не повинна стояти на позиціях радикального сумніву, оскільки це суперечить самій природі філософського пошуку.
Попри визнання цінності різних шкіл, Антіох найбільше запозичував зі стоїцизму. Саме стоїчна епістемологія, етика та вчення про природу стали ключовими для його концепції.
Стоїчні ідеї вплинули і на його погляд на людину. Антіох стверджував, що людська природа спрямована до морального вдосконалення, а шлях до доброчесності проходить через гармонійне пізнання світу. Він приймав стоїчне уявлення про те, що людина є частиною космосу, підпорядкованого раціональному порядку, і що моральні дії повинні узгоджуватися з цим всесвітнім законом.
Синтез трьох філософських шкіл
Спроба Антіоха створити цілісну систему базувалася на ідеї спільного коріння цих шкіл. Він уважав, що Платон, Арістотель та представники раннього стоїцизму пропонували концептуально близькі підходи до природи пізнання й етики. Ця інтерпретація дозволяла Антіоху обґрунтовувати спадкоємність між різними традиціями та формувати на їх основі нову інтелектуальну платформу Академії. Так він відновив авторитет платонізму як гнучкої, але структурованої філософії.
Антіох став одним із головних критиків скептицизму у грецькій філософії. Його полеміка була спрямована не лише проти методологічного сумніву, а й проти погляду, що філософія повинна уникати будь-яких позитивних тверджень. Він доводив, що така позиція веде до паралічу філософської думки та робить Академію нездатною формувати знання.
Реформа Антіоха стала одним з перших кроків до тієї філософської синтетичності, що буде характерною для неоплатонізму перших століть нашої ери. Його вплив можна простежити у працях Цицерона, який уважав Антіоха одним зі своїх учителів і зафіксував чимало його думок у своїх діалогах.
Данило Ігнатенко
