1812 рік став вирішальним зламом у долі Бессарабії. Після завершення російсько-турецької війни край був офіційно приєднана до Російської імперії. Анексія, закріплена Бухарестським мирним договором, поклала край османському сюзеренітету та започаткувала період прямого імперського управління. Для регіону між Дністром і Прутом це означало радикальну зміну політичної логіки, адміністративної практики й соціальної динаміки на землях півдня сучасної Україна.
Бухарестський мир і нові кордони
За умовами договору 1812 року Османська імперія поступалася Росії територією між Дністром і Прутом. Уперше за століття Бессарабія отримала чітко визначені кордони та статус імперської околиці. Для Петербурга це був стратегічний здобуток: контроль над дунайським напрямком і вихід до чорноморського простору. Для місцевого населення угода стала «дипломатією без участі» — зміна суверена відбулася без урахування регіональних інтересів.
Ліквідація старих форм залежності
Османський сюзеренітет, який дозволяв зберігати локальні порядки, був замінений жорсткішою моделлю прямого управління. Молдавська адміністрація втратила вплив, а звичаєве право поступово поступалося імперським кодексам. Цей перехід означав розрив із багатовіковою прикордонною автономією.
Адміністративна організація: від автономії до губернії
На початковому етапі Росія декларувала збереження окремих місцевих привілеїв, однак уже в першій половині XIX століття Бессарабія була оформлена як губернія. Адміністративний апарат уніфікували, судочинство централізували, а діловодство перевели на імперські стандарти.
Колонізація і демографічна перебудова
Одним із ключових інструментів імперської політики стала колонізація. Влада заохочувала переселення різних груп — українців, болгар, гагаузів, німців, росіян — для господарського освоєння краю. Бессарабія перетворилася на лабораторію імперської демографічної інженерії.
Український чинник у нових умовах
Українське населення відігравало важливу роль, особливо в північних і південних районах. Українська мова, аграрні практики й громада забезпечували стабільність повсякденного життя. Водночас імперська політика поступово обмежувала культурну автономію, спрямовуючи регіон до уніфікації. Зв’язки з Наддніпрянщиною посилювалися, але в межах імперського контролю.
Економічні зміни і ринкова інтеграція
Російська імперія включила Бессарабію до загальноімперських торговельних мереж. Розвивалися зернове господарство, виноробство, річкова торгівля. Регіон ставав аграрною периферією, орієнтованою на зовнішні ринки.
Церква і культурна політика
Православна церква зберігала вплив, але підпорядковувалася синодальній системі імперії. Освітні та культурні процеси орієнтувалися на російські зразки, витісняючи локальні традиції з публічного простору. Бессарабія входила в орбіту імперської культурної уніфікації.
Реакція місцевого суспільства
Сприйняття анексії було неоднозначним. Частина еліти адаптувалася, шукаючи кар’єрних можливостей у новій системі. Селяни зосереджувалися на господарстві, зберігаючи локальні традиції. Опір був скоріше пасивним, проявляючись у збереженні мови та звичаїв.
Анексія Бессарабії Російською імперією стала початком модерної історії регіону. Вона поклала край середньовічним формам залежності й інтегрувала край у централізовану державу з новими правилами гри. Водночас цей крок заклав суперечності, що визначать подальші національні й соціальні конфлікти.
Данило Ігнатенко
