Амедео Модільяні (12 липня 1884, Ліворно, Італія — 24 січня 1920, Париж, Франція) — італійський живописець і скульптор, чия манера з витягнутими фігурами, стриманими лініями та в пізнаваними асиметричними композиціями стала однією з найвиразніших у мистецтві початку XX століття. Його портрети та оголені картини сьогодні вважають знаковими для європейського модернізму.
Модільяні виріс у родині торговця. Дитинство було позначене низкою тяжких хвороб, серед яких плеврит і тиф, що не дали можливості здобути повноцінну освіту. Художня підготовка стала для нього не лише професійним вибором, а й шляхом до соціальної і творчої реалізації.
У 1898 році він почав систематично вивчати живопис. Після короткого періоду у Флоренції в 1902 році переїхав до Венеції, де продовжив навчання й опановував різні техніки до кінця 1905 року. У цей час особливий вплив на нього справили майстри італійського Відродження, насамперед сієнські художники. Їхня виваженість ліній і вимогливість до рівноваги композиції згодом позначилися на його власній манері.
На початку 1906 року Модільяні оселився у Парижі, який став головним середовищем його формування як автора.
Паризький період та становлення стилю
Після переїзду до французької столиці він занурився у багатонаціональне середовище авангарду. Враження від творчості Поля Сезанна, знайомство з Андре Салмоном, Максом Жакобом та Пабло Пікассо, а також підтримка Поля Александра — одного з перших шанувальників його творів — стали вирішальними у формуванні його світогляду.
У 1908 році художник уперше виставив свої роботи на Салоні незалежних, заявивши про себе як про митця з оригінальним баченням людської фігури.
Скульптурні пошуки та вплив африканського мистецтва
1909 року Модільяні познайомився з Костянтином Бранкузі, чия порада звернутися до африканської пластики визначила напрямок його подальших експериментів. Він посилено вивчав структуру та декоративну узагальненість традиційних форм, що позначилося як на його малюнках, так і на кам’яних скульптурах.
На Осінньому салоні 1912 року він представив серію з восьми кам’яних голів. Їхні видовжені пропорції та прості, майже архетипні обличчя відображають синтез досвіду Відродження, інтересу до примітивізму та власної потреби в лаконізмі.
Повернення до живопису та зрілий стиль
Приблизно у 1915 році Модільяні остаточно відійшов від скульптури. Хоча цей досвід тривав недовго, він істотно вплинув на його подальші полотна. Саме тоді формується впізнаваний “модільянівський” тип обличчя: видовжені шиї, плавні овальні контури, спрощені риси та майже повне виключення світлотіні. Лінія перестає бути лише конструктивним елементом і стає основним носієм образу. Завдяки поєднанню насичених кольорів і чітких контурів його портрети набули монументальності, незважаючи на камерний формат.
Війна, особисті трагедії та коло друзів
Початок Першої світової війни ускладнив життя митця. Багато близьких друзів опинилися на фронті, продажі картин скоротилися, здоров’я погіршувалося через бідність, виснажливу роботу та залежності. Складні стосунки з поетесою Беатріс Гастінгс, з якою він жив протягом двох років, спричинили додаткову емоційну нестабільність.
У ці роки важливу підтримку йому надавали арт-дилер Поль Гійом і поет Леопольд Зборовський, який активно допомагав організовувати продажі та забезпечував матеріальну допомогу.
Оголені картини та пізня творчість
1917 року Модільяні створив близько тридцяти великих полотен із оголеними жіночими фігурами. Їхні округлі форми, м’які переходи кольору та внутрішня пластична рівновага перетворили ці роботи на вершину його мистецтва. У грудні того ж року галеристка Берта Вайль організувала його першу персональну виставку, яку поліція фактично закрила, визнавши оголені непристойними.
У цей період він зустрів молодшу за себе художницю Жанну Ебютерн, з якою переїхав на Лазурний берег. У листопаді 1918 року народилася їхня дочка. Незважаючи на загальний впорядкований ритм життя, хвороби не відступали. Після повернення до Парижа навесні 1919 року стан Модільяні швидко погіршився. На початку 1920 року він захворів на туберкульозний менінгіт і помер 24 січня.
Через два дні після його смерті Жанна Ебютерн, вагітна другою дитиною, наклала на себе руки.
Післямова та визнання
За життя Модільяні залишався маловідомим поза вузьким колом авангарду. Лише через два роки після смерті, під час персональної виставки у галереї Бернгейм-Жен, його ім’я почало здобувати справжнє визнання. Подальші дослідження, включно з біографією Андре Салмона, відновили інтерес до його роботи й утвердили його у світовому мистецтві як одного з найоригінальніших майстрів свого часу.
Данило Ігнатенко
