Альмохади постали як релігійно-політичний рух берберських племен у горах Атласу на початку XII століття. Засновником конфедерації вважається Ібн Тумарт (помер 1130 року), який у Тінмелі близько 1120 року проголосив вимогу до суворої моральної реформи та повернення до чистоти ісламу. Центральним у його вченні було підкреслення абсолютної єдності Бога — принципу таухіду.
У 1121 році Ібн Тумарт оголосив себе махді, месіанською постаттю, покликаною очистити віру від відхилень. Він організував військовий і духовний рух, спрямований проти Альморавідів — тодішньої панівної династії в Магрибі та Андалусії. Хоча Ібн Тумарт помер на початку боротьби, його наступник Абд аль-Мумін зумів реалізувати ідею створення нової імперії.
Розквіт імперії
Абд аль-Мумін у 1147 році здобув перемогу над Альморавідами та захопив Марракеш, який став політичним центром нової держави. Його правління забезпечило підкорення значної частини Магрибу, хоча в Андалусії влада Альморавідів утримувалася довше. Лише в 1172 році, за халіфа Абу Якуба Юсуфа, під владу Альмохадів перейшла Севілья, що символізувало утвердження їхнього панування в ісламській Іспанії.
Найвищого розквіту імперія досягла за правління Абу Юсуфа Якуба аль-Мансура (1184–1199). Він здобув гучну перемогу над кастильцями у битві при Аларкосі (1195), яка тимчасово зупинила наступ християнських королівств. Однак внутрішня нестабільність та арабські повстання у східних провінціях підірвали міцність держави.
Занепад
Ключовим моментом став 1212 рік, коли Альмохади зазнали нищівної поразки в битві при Лас-Навас-де-Толоса від об’єднаних військ Леона, Кастилії, Наварри та Арагона. Ця поразка відкрила шлях для поступової християнської Реконкісти в Іспанії та спричинила відступ Альмохадів до Африки.
У XIII столітті імперія втратила політичну цілісність. У 1236 році владу в Тунісі захопили Хафсіди, у 1239 році Тлемсен перейшов до Абд аль-Вадідів, а в 1269 році Марракеш опинився під контролем Марінідів. Так завершилося існування держави Альмохадів.
Політична та культурна спадщина
Держава Альмохадів зберігала племінну структуру як основу влади, проте водночас впроваджувала більш централізовані форми управління, характерні для Андалусії. Пуританський світогляд Ібн Тумарта поступово згас: уже Абд аль-Мумін наслідував традицію будівництва монументальних архітектурних споруд у стилі Альморавідів. До найвідоміших пам’яток належать мечеть Кутубія в Марракеші та стародавні частини мечеті в Тазі.
Попри первісний релігійний радикалізм, в епоху Альмохадів розвивалися інтелектуальні та культурні течії. Суфійські практики, а також філософські ідеї, представлені Ібн Туфайлем та Ібн Рушдом (Аверроесом), знаходили підтримку при дворі. Це свідчить про поступову трансформацію руху від релігійної реформи до інтеграції різних форм духовності та науки.
Мистецтво і ремесла
За правління Альмохадів розвивалося декоративно-прикладне мистецтво. Особливо відомою була кераміка, яку виготовляли у Рабаті. Вироби прикрашали поліхромними орнаментами в жовтих, зелених і синіх відтінках на світло-коричневому тлі. Хоча художній рівень поступався сирійським чи перським зразкам, ця кераміка відображала народні традиції Магрибу та стала важливим елементом місцевої культури.
Імперія Альмохадів залишила помітний слід в історії Північної Африки та Іспанії. Вона символізувала перехід від племінної організації до більш централізованої державності, сприяла розвитку науки та філософії, а також вплинула на мистецтво і архітектуру регіону. Її історія демонструє складний баланс між релігійною реформою, політичними амбіціями та культурним розквітом у середньовічному ісламському світі.
Данило Ігнатенко
