Період, що тривав від 250 до 842 року н.е., став періодом значної культурної та мистецької активності у Європі. Під час цього терміну імператори Костянтин та Юстиніан відіграли важливу роль у створенні величних творів мистецтва та архітектури. Також цей час був визначним для розвитку релігійної іконографії, але й супроводжувався конфліктами, які вразили суспільство й імперію в цілому. Відтак, ранньовізантійський період відіграв важливу роль у формуванні культурних ідентичностей та релігійних практик, які залишали свій відбиток на подальшому розвитку Європи.
У 330 році, під час свого розширення на схід, імператор Костянтин заснував нове імперське місто у Візантії і назвав його на свою честь – Константинополь. Поки Західна імперія впала у 476 році, Візантія продовжувала свій розвиток. Багато шедеврів раннього візантійського мистецтва були створені під час правління імператора Юстиніана, який почав правління у 527 році. Юстиніан, крім того, що був військовим лідером, також був великим покровителем мистецтва і зробив багато для поширення релігійної іконографії на Сході, розширюючи Візантійську імперію. Його захоплення церковною архітектурою призвело до будівництва таких шедеврів, як Сан-Вітале у Равенні, що стало столицею візантійської Італії. З його незвичайною восьмикутною архітектурою та теракотовим куполом, інтер’єр Сан-Вітале прикрашений вишуканими мозаїчними медальйонами, зображуючи Ісуса Христа та апостолів, які прикрашають тріумфальну арку.
Цей період також відомий своїм значним внеском у релігійні ікони. Фред Кляйнер пише: «Починаючи з VI століття, ікони стали надзвичайно популярними в богослужіннях Візантії, як в публічних, так і в приватних сферах. Східні християни розглядали ікони як особистий, інтимний і невід’ємний засіб духовної взаємодії зі святими особами. Деякі ікони навіть стали об’єктом чудес і цілющої сили для віруючих.» Проте між 726 і 787 роками група, яку підтримував імператор Лев III, розпочала кампанію знищення всіх ікон, вважаючи їх об’єктами поклоніння, а не просто засобами для молитви, і, таким чином, пов’язаними з поклонінням фальшивим ідолам. «Іконоборці» були християнськими фундаменталістами, які дотримувалися буквального тексту Десяти заповідей, що забороняли створення і поклоніння різьбленим ідолам. Другий період іконоборства тривав між 814 і 842 роками, остаточно завершивши ранньовізантійський період.
У підсумку, ранньовізантійський період відзначався значними досягненнями у мистецтві, архітектурі та релігійній практиці. Імператори Костянтин і Юстиніан відіграли ключову роль у цьому процесі.
Альона Дмитрук
