Франсіско де Гойя-і-Лусьєнтес (1746–1828) – видатний іспанський художник, чия творчість відзначалася глибоким розумінням людської природи та суспільних проблем свого часу. Його роботи переповнені емоціями, глибокими соціальними коментарями і провокаційними зображеннями.
Франсіско де Гойя-і-Лусьєнтес народився у Фуендетодос, Іспанія, в родині нижчого середнього класу і провів дитинство в Сарагосі. Там він зустрів свого друга Мартіна Запатера, і їхні листи стали важливим джерелом інформації про ранні роки Гойї. У віці 14 років він почав художнє навчання у художника Хосе Лузана, а потім переїхав до Мадрида, щоб навчатися у Антона Рафаеля Менгса. Його спроби вступити до Real Academia de Bellas Artes de San Fernando були відхилені.
Ранній період
Кар’єра Гойї розпочалася після переїзду до Італії близько 1770 року, хоча його діяльність там залишається маловідомою. У 1771 році він здобув друге місце на конкурсі живопису у Пармі з картинами, включаючи “Жертвопринесення Пану”. Після цього він повернувся до Сарагоси, де навчався у Франсіско Байє та одружився на сестрі свого вчителя. У них було декілька дітей, але лише один син, Хав’єр, дожив до повноліття. Гойя був дуже гордим батьком і стверджував, що його син був дуже привабливим, привертаючи увагу на вулицях Мадрида.
Навколо 1774 року Гойя отримав замовлення на створення серії мультфільмів для фабрики Royal Tapestry у Санта-Барбарі. Ці картини зображували сцени із сучасного іспанського життя у легкій манері рококо та прикрашали два королівські палаці. Цей проект допоміг йому розширити свої зв’язки в іспанському дворі, а також працювати над серією офортів за картинами Веласкеса з королівської колекції. Гойя став майстром гравюри, в якій він висловлював свої особисті почуття стосовно соціальних і політичних подій свого часу.
Зрілий період
Франсиско почав свою кар’єру як придворний художник за Карла III у 1786 році. Згодом він став першим придворним художником Карла IV у 1799 році. Його робота для королівського двору тривала до наполеонівського вторгнення 1808 року. Під час цього періоду він став близьким другом прем’єр-міністра Мануеля де Годоєм. Проте, його кар’єру тимчасово перервала хвороба в 1792 році, яка залишила його глухим. Це призвело до його віддалення від громадського життя та його зосередження на мистецькій творчості. Його серія офортів «Los Caprichos» засуджувала сучасне іспанське суспільство. Вторгнення Наполеона в Іспанію надихнуло Гойю на створення картин, таких як «Друге травня 1808» і «Третє травня 1808», а також портфоліо офортів під назвою «Лиха війни». Ці твори відображали його глибокий гнів перед насильством та жахом війни.
Пізній період
Після відновлення монархії Бурбонів у 1814 році, Гойя відірвався від громадського життя. Він переїхав до фермерського будинку на околиці Мадрида, La Quinta del Sordo (Будинок глухого), де до 1821 року він створив 14 так званих чорних картин, малюнки яких намальовані безпосередньо на гіпсових стінах будинку. Пізніше, у 1824 році, він виїхав до Бордо, щоб уникнути режиму Фердинанда VII. У Франції він прожив до своєї смерті в 1828 році разом зі своєю співмешканкою Леокадією Вайс і її дочкою.
Спадщина
Творчість Гойї поєднує традицію з новаторством. Він шанував роботи своїх попередників, таких як Веласкес і Рембрандт, проте відчужувався від мистецьких конвенцій свого часу, ставши одним із перших сучасних художників. Використанням соціальної сатири та викликів у своїх роботах він зблизився із Джеймсом Енсором та іншими сучасними митецькими думками. Його вплив відчутний і у важливих творах інших художників, наприклад, на «Олімпію» Мане, що була інтерпретацією «Оголеної Майї» Гойї, або у фрагментарній картині «Страта імператора Максиміліана», що натхненна твором «Третє травня 1808 року». Мистецтво Гойї стало важливим кроком у модернізмі. Це надихало подібних художників, як Пікассо, і веде до сьогодення, де сучасні художники, такі як Далі та Ломбардо, використовують його творчість для власних інтерпретацій.
Альона Дмитрук
