Міссісіпська культура, що розвивалася з 700 р. н. е. і тривала до прибуття перших європейських дослідників, є однією з найвідоміших доісторичних культур Північної Америки. Вона поширювалася на величезній території, охоплюючи сучасні штати Міссісіпі, Алабаму, Джорджію, Арканзас, Міссурі, Кентуккі, Іллінойс, Індіану та Огайо, а також частково Вісконсін, Міннесоту та Великі рівнини.
Основою економічного розвитку міссісіпської культури було інтенсивне землеробство. Вирощування кукурудзи, квасолі та гарбуза дозволило значно збільшити населення, сприяючи розвитку великих міських центрів вздовж річкових долин. Ці міста й села об’єднувалися в своєрідні теократичні держави, де влада перебувала в руках священиків-правителів. Кожне таке поселення домінувало над меншими селами, утворюючи політичні й культурні центри.
Центральне місце в міській структурі займала церемоніальна площа, навколо якої розташовувалися пірамідальні або овальні земляні насипи, на яких знаходилися храми або резиденції вождів. Подібний тип забудови був характерним для Мезоамерики, однак до Північної Америки ця модель прийшла лише з появою міссісіпської культури.
Одним із найбільш вражаючих прикладів земляних споруд є Монкс-Маунд у Кахокії, Іллінойс. Ця споруда, завдовжки близько 300 метрів і висотою 30 метрів, є найбільшою рукотворною земляною конструкцією у Північній Америці. Такі масштабні проекти свідчать про потужний релігійний культ і централізовану владу, що мала значний вплив на життя міссісіпців.
Ремісництво займало важливе місце в цій культурі. Мідь, мушлі, камінь, дерево та глина були основними матеріалами для створення витончених виробів, таких як головні убори, ритуальна зброя, скульптурні люльки для тютюну, гончарні фігурки та маски. Серед декоративних мотивів зустрічалися пернаті змії, крилаті воїни, свастики, павуки та людські обличчя, що свідчить про складну та багатогранну символіку.
До часу прибуття європейців міссісіпська культура почала занепадати, однак її вплив залишився помітним у наступних поколіннях. Напрочуд, одна з останніх міссісіпських культур, зуміла пережити колонізацію іспанців і французів, зберігши свою самобутність до початку 21 століття.
Данило Ігнатенко
