Брест-Литовська унія, укладена в 1596 році, стала однією з найзначніших подій в історії східноєвропейського християнства. Ця угода об’єднала з Римо-Католицькою Церквою кілька мільйонів українських і білоруських православних християн, які на той час проживали під владою Польщі в межах Великого князівства Литовського та Королівства Польського.
Передумови унії
Ідея об’єднання Східних Церков з Римом не була новою. Вона набрала сили після Флорентійського собору (1438–1439), де була зроблена спроба возз’єднання всіх східних церков з Католицькою Церквою. Хоча ці спроби тоді не принесли результатів, питання об’єднання залишалося актуальним.
В умовах зростання російського впливу на православну церкву в Україні та Білорусі, Київський митрополит Михаїл Рагоза, разом з іншими православними єпископами, почав переговори з католицькими церковниками та польським королем Сигізмундом III. Владу Речі Посполитої турбувало зміцнення Російської держави, яка використовувала православ’я як один з інструментів свого впливу на східнослов’янські землі. У цих умовах католицизм здавався дієвим засобом для об’єднання різних народів під владою польської корони.
Укладення унії
На синоді в Бресті українська православна ієрархія заявила про своє бажання підкоритися Риму, зберігаючи при цьому свої традиційні обряди і звичаї. Польський король Сигізмунд III надав православним єпископам права і привілеї, рівні тим, що мали латинські єпископи. Гарантії збереження східних обрядів та звичаїв були проголошені королем 2 серпня 1595 року, а наступного року на іншому синоді в Бресті ці умови були офіційно прийняті.
Протистояння та наслідки
Попри досягнуті домовленості, Брест-Литовська унія не принесла очікуваного миру. Львівський і Перемишльський єпископи відмовилися визнати унію, що стало початком серйозного церковного розколу. У відповідь православні миряни створили братства, що стали осередками опору унії. Їхні побоювання були зумовлені страхом втрати традиції та автономії. Опозиція вважала, що унія може привести до латинізації православної церкви, що в свою чергу загрожувало знищенням давніх національних традицій.
Ця унія залишила глибокий слід в історії України та Білорусі. Вона стала одним із факторів, що вплинули на подальший розвиток релігійних відносин у регіоні, спричинивши тривалий розкол між православними та греко-католиками. Попри це, унія також стимулювала культурний і релігійний розвиток, що проявилося в діяльності братств, друкарень та розвиткові освіти.
Данило Ігнатенко
