Початок виникнення цієї міжнародної організації пов’язаний з активною проповідницькою діяльністю Уільяма та Кетрін Бутсів. Перебуваючи в лоні методистської церкви, подружжя виявили бажання працювати для Христа повноцінно і служити Йому ревно та щиро. Уільям Бутс проповідував покаяння, оновлення християнського життя, освячення.
Місіонерський характер діяльності сімейства Бутсів не вписувалась в колорит традиційної методистської конгрегації. Це стало приводом виходу Уільяма Бутса з методистської церкви у 1861 р. Подружжя присвятило своє життя проповіді спасінню, християнському життю та практичним основам віри та втіленням їх у побутове життя.
Для закликів до Христа та покаяння Бутс обрав нетрадиційні форми: під супроводом музичних духових інструментів проходила його проповідницька кампанія. Про Бутса почали знати в багатьох містах Британії, зокрема в Шефілді, Лідсі, Честері, Бірмінгемі тощо. Звуки ударних інструментів, перкусії та мідяних труб зупиняли багатьох перехожих на вулицях, щоб споглянути на духовне дійство. Пізніше служіння Бутса використовували орендовані зали, в яких лунала проповідь до покаяння, християнські гімни та оркестр.
Засновник «Армії спасіння» Уільям Бутс відомим став не лише проповідником слова. У 1865 р. Бутс став відомий своїм соціальним служінням серед бідних, знедолених людей, хворих та інвалідів. В Іст Енді, в найбіднішій частині Лондона, Бутс розпочав свою соціальну роботу, що була синхронізованою з місіонерською працею. Подружжя Бутсів разом зі своїми послідовниками безкоштовно розповсюджували харчі для голодних, допомагали житлом для безхатченків, працею для безробітних; регулярно відвідували ув’язнених.
У своїх промовах Бутс неодноразово підкреслював, що боротиметься до самого кінця, доки на вулицях не перестануть ходити усі знедолені та заблукалі грішники. Саме вони потребують допомоги, і в цьому, на думку Бутса і заключалось земнее життя та служінння Христа. Вершиною такого служіння було виявлення правдивої християнської любові, яка діятиме нелицемірно. На його думку, абсурдно проповідувати Христа голодному не нагодувавши його.
Організація, відома своєю благодійною працею, набирала обертів, і колишні знедолені та голодні ставала крупними керівниками «Армії спасіння». Гуманізм та філантропія були її основами. У віровченні «Армія спасіння» типово не відрізняється від інших пізньопротетснатиських течій. Проте чимала кількість громад відкинула зовнішню релігійну обрядовість, зокрема, хрещення та причастя. Власне, на теологію послідовники «Армії спасіння» виділяли найменше уваги, основний акцент зберігши на активній місіонерський праці.
Окрім цього, що зміст служби в «Армії спасіння» складався з виступів духових оркестрів та проповіді, з 1878 року, організація набувала субординації на кшталт військових формувань. Так, замість старійшини чи пастора, головним чином в «Армії» проголошено генералом. Інші євангелисти та проповідники отримали інші військові звання. Через два роки після цього, утвориились «корпуси» – місцеві церковні громади.
На сьогодні «Армія спасіння» співпрацює зі світовими благодійними проектами і з найбіднішими прошарками населення. Велика кількість воїнів «Армії спасіння» тримається пацифістських переконань при цьому допомагаючи і солдатами і цивільному населенню, яке проживає в складних військових умовах. Найбільша кількість послідовників організації проживає у Великій Британії, США, Індії, Росії тощо. Українських послідовників «Армії спасіння» найбільше у Києві та в східній частині країни.
Євген Распопов
