Німецький письменник Герман Гессе створив свій роман «Сіддхартха» в 1922 році. На той час він покинув Німеччину, розчарувався в своїй батьківщині, отримав швейцарське громадянство. Проповідуючи гуманність, людяність і повагу, автор не міг підтримувати своїх співвітчизників, він цілком засуджував першу світову війну. Переживши перше розлучення, душевні кризи, Герман Гессе спробував себе в живописі. Його Акварельні художні роботи, навіть виставлялися в галереях Базеля. Індія давно цікавила автора «Сіддхартхи», переосмисливши все, що з ним сталося, з натхненням, майстерністю, уявою він створив свій новий шедевр.
Сюжет твору трішки повторює перекази про життя Гаутами Будди, але автор розділив історичного прототипа. Ми зустрічаємося з пошуками сина царя, який прагне пізнати Істину. В романі він зазнає багатьох небезпек, життя зводить його з аскетами, куртизанкою, купцями. Принц Сіддхартха постійно навчається, не зупиняється на досягнутому, йде тільки вперед. Також царевич спілкується з Буддою, який не проповідує канонічні буддистські догмати.
Незважаючи на багато роздумів, книга читається легко. В певні моменти вона розслабляє, наче спокійна музика. Герман Гессе вміє красиво описати природу. Ліси, річки, долини не є фоном тексту, а скоріше персонажами. Світ аскетів і бажання звичайних людей показуються як крайнощі. Письменник ненав’язливо налаштовує на серединний шлях. В нього це не тільки буддистський спосіб життя, а рекомендація для всіх, хто вдосконалюється.
Занурення Сіддхартхи в умертвління плоті, так само як його заглиблення багатство, розкіш, задоволення веде до залежності. Герман Гессе показує в художній формі сансару (коло перероджень і надмірних бажань). Вражає цілеспрямованість царевича, він добивається того, що задумав, послідовно йде до власних цілей. Тоді, коли Сіддхартха забувається за увагу, його зосередження втрачається. Прив’язаності оволодівають головним героєм, але письменник не зображує його як негативного персонажа.
Герман Гессе нагадує людям про любов до ближнього, терпіння, милосердя. Його персонажі не схожі на аморальних істот. Кожний з них заслуговує на співчуття і розуміння. Надмірні бажання Сіддхартхи зв’язують сина царя, вони полонять його, обплітаються наче ланцюги, не дають досягнути незалежності. Сансара в Гессе невіддільна від майї (ілюзії). Поступово головний герой забуває за прагнення до Істини. Мамона (багатство), надмірний гедонізм (задовлення), нарцисизм (егоцентризм) огортають царевича, немов липка масса.
Згодом Сіддхартха вчиться всьому заново. Він навчається осягати красу і неповторність миттєвостей життя. Від крайнощів принц намагається перейти до гармонії. Шукач Істини відмовляється від старих перепон, знову повільно йде далі. Сіддхартха розуміє важливість милосердя. Царевич вслуховується в природу, людей, в Всесвіт. Принц спостерігає життя, перестає засуджувати оточуючих. Істина переходить в гармонію, протилежності поєднуються.
Після першої світової війни цю книгу, можна, вважати лікувальним засобом проти негараздів людської цивілізації. Незважаючи на таке ствердження культури, піднесення цінності Краси, Добра, Істини, в двадцятому столітті відбулася друга світова війна. Невивчені уроки принесли суспільству гіркі наслідки. Герман Гессе продовжував писати, незважаючи на війни і розруху, його твори були світлими провідниками в буденності, жорстокості людського існування. «Сіддхартха» – це неперевершений шедевр, який не старіє, він був цікавим в минулому столітті, але цінність його не зникне і в мабутньому.
