Якось до Бога дійшла вістка про те, що Йому людина оголосила байкот.
– Ми нічого не можемо вдіяти, – пояснювали ангели, – відколи почалися випробування у її житті – вона дуже змінилася: перестала довіряти, не хоче молитися, тільки нарікає то на Тебе, то на своє життя.
Господь мовчки вислухав їх і незабаром особисто прийшов до людини.
– Прийшов подивитися, як я мучуся? – плачучи запитала людина – Я не розумію, чого і за що Ти посилаєш мені такі важкі страждання? Невже я мало до тебе молилася? Невже я більше грішу, ніж хто – інший? – кричала в гніві і розпачі.
– Мої випробування – багатогранні: інколи, щоб утвердитися у вашій міцній вірі щодо Мене, часом посилаю їх, щоб спасти. Але роблю це з любові до вас, бо краще на землі відпокутувати, ніж потім в Чистилищі, але людині цього не зрозуміти. Я ж за твоє спасіння зносив тяжкі муки на хресті, а ти і третини сам за себе не можеш витримати! – із жалем сказав Господь.
Вдумайтесь у ці слова: «Я за твоє спасіння зносив тяжкі муки на хресті, а ти і третини сам за себе не можеш витримати!».
У Святому Письмі у книзі Іова знаходимо такі слова: «… Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?».
Буває, що опиняємося у складній ситуації, тоді нарікаємо, не хочемо приймати те, що не по нашій волі, гніваємося, припиняємо стосунки з Богом. Невже ми добрі до Бога тільки тоді, коли у нас все добре? Варто пам’ятати такий вислів: «Бог нам дає ті випробування, які ми в силі нести».
© Юлія Головчин «Притчі»
