Темперний живопис – це стародавня техніка, яка виникла ще в давнину й знайшла своє широке застосування в різних культурах світу. Слово «темпера» походить від латинського дієслова «temperare», що означає «доводити до бажаної консистенції». Особливістю темперного живопису є використання пігментів, розтертих у водозмішуваному середовищі з додаванням зв’язуючих компонентів, таких як яєчний жовток, білок, або навіть ціле яйце, яке додає фарбі специфічну міцність та насиченість. Суміші з казеїну, лляної чи макової олії та клею теж слугували популярними емульсіями для створення темперних фарб.
Темпера була основним засобом художнього вираження в стародавніх культурах, як-от у Єгипті, Вавилоні, Греції, Китаї, а також використовувалась у ранньохристиянських катакомбах для створення монументальних розписів. Вона підходила для різних опорних матеріалів: кам’яних стел, папірусу, дерев’яних панелей, пергаменту. На відміну від фрескового живопису, де фарби не містять зв’язувального компонента, темпера дозволяє фарбі створювати міцну захисну плівку після висихання.
Основний інгредієнт для створення темпери – це яєчний жовток, який забезпечує фарбі швидке висихання, високу стійкість до вологості і температурних коливань, а також неповторний атласний блиск. Результатом використання яєчної темпери є картини, які зберігають свою яскравість і текстуру століттями. Середньовічні митці використовували темперу для виготовлення ікон та ілюмінованих рукописів, поєднуючи її з сусальним золотом для створення ореолів та символічних елементів, що підкреслюють духовний аспект зображення.
Процес створення темперного живопису вимагав ретельної підготовки поверхні. Часто для цього використовували гладко стругану деревину, покриту спеціальним ґрунтом – гессо, сумішшю гіпсу та клею. На цей ґрунт наносили різні шари фарби, поступово створюючи складний і детально опрацьований рисунок. Після завершення роботи фарби могли покривати воском або лаком, що зберігало первісну яскравість та глибину кольору.
На початку епохи Відродження темперний живопис досяг своєї досконалості у творах таких майстрів, як Джотто, Дуччо, а пізніше – П’єро делла Франческа, Сандро Боттічеллі, Джованні Белліні. Однак з появою олійного живопису, який надавав більше можливостей для плавних переходів тонів, темпера поступово втратила свою популярність.
Проте інтерес до темперного живопису відродився у XX столітті. Серед художників, які працювали з темперою, були такі майстри, як Бен Шан, Ендрю Ваєт, Джейкоб Лоуренс. Сучасні акрилові фарби поступово витіснили темперу, проте її неповторний вигляд та історична цінність досі приваблюють митців, які цінують складні технічні методи і глибокі традиції цієї техніки.
Данило Ігнатенко
