Включення Наддніпрянщини до складу Російської імперії супроводжувалося поступовою ліквідацією політичних інституцій, успадкованих від козацької доби. Скасування гетьманства та козацького устрою означало не лише втрату самоврядування, а й глибоку трансформацію соціальної структури регіону. Наддніпрянщина була включена до імперської адміністративної системи у формі губерній, підпорядкованих центральній владі.

Імперська політика була спрямована на уніфікацію управління, права та культури. Водночас Наддніпрянщина зберігала особливий статус як регіон із високим економічним потенціалом і значною чисельністю населення, що робило її важливою для імперського центру.

Соціальна структура Наддніпрянщини в імперську добу

Соціальний ландшафт Наддніпрянщини XIX століття характеризувався домінуванням селянства. Саме селяни залишалися основними носіями мови, звичаїв і народної культури. Дворянство та чиновництво, значною мірою інтегровані в імперську систему, часто втрачали локальну ідентичність, тоді як народна культура зберігала етнічну тяглість.

Скасування кріпацтва у середині XIX століття змінило економічні відносини, але не ліквідувало соціальної нерівності. Наддніпрянщина залишалася аграрним регіоном, де традиційний уклад життя поєднувався з поступовими модернізаційними процесами.

Мова, освіта та політика асиміляції

Одним із ключових викликів для Наддніпрянщини стала імперська мовна політика. Українська мова витіснялася з адміністрації, освіти та публічного життя, зводячись до статусу «простонародної». Освітні інституції функціонували переважно російською мовою, що сприяло формуванню русифікованої еліти. Водночас саме обмеження стимулювали розвиток альтернативних форм культурного життя. Збирання фольклору, приватні літературні кола та неформальні освітні ініціативи стали засобами збереження мови й історичної пам’яті. Наддніпрянщина виявилася простором прихованої, але стійкої культурної опозиції.

Київ і культурне життя регіону

Попри імперський контроль, Київ відігравав роль інтелектуального центру Наддніпрянщини. Саме тут концентрувалися наукові, освітні та культурні ініціативи, що сприяли формуванню української інтелігенції. Історичні студії, етнографічні дослідження та літературні спроби були спрямовані на осмислення минулого й сучасного становища українського народу.

Київське середовище стало простором, де народжувалися модерні уявлення про українську націю. Хоча ці процеси розгорталися в межах імперських обмежень, їхній вплив виявився довготривалим і визначальним для подальшої історії.

Народна культура як форма опору

У Наддніпрянщині народна культура набула особливого значення як засіб збереження ідентичності. Обряди, пісні, звичаї та традиційний побут стали формами колективної пам’яті, що протистояли асиміляції. Село зберігало уявлення про світ, у якому мова й культура були нерозривно пов’язані з землею та історією.

Ця культурна тяглість згодом стала основою національного відродження. Наддніпрянщина, попри політичну залежність, зберегла внутрішній ресурс для формування модерної національної свідомості.

Наддніпрянщина напередодні національного відродження

До кінця XIX століття Наддніпрянщина постає як регіон глибоких протиріч. З одного боку, імперська інтеграція створювала умови для економічного розвитку й освіти, з іншого — обмежувала культурну автономію. Саме в цьому напруженні визрівав український національний рух, що на початку XX століття вийшов за межі культурництва.

Данило Ігнатенко

The post Наддніпрянщина у складі Російської імперії: історія та ідентичність first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Наддніпрянщина як соціальна основа націятворення

На відміну від західноукраїнських земель із розвиненішими міськими структурами, Наддніпрянщина зберігала переважно аграрний характер. Саме селянство стало головним носієм мови, фольклору та традицій, які інтелігенція згодом осмислила як підґрунтя національної ідентичності. Тут сформувалося уявлення про народ як історичний суб’єкт, здатний бути джерелом культури, моралі та легітимності.

Соціальна структура Наддніпрянщини сприяла збереженню архаїчних форм колективної пам’яті. Ця тяглість дала можливість у XIX столітті переосмислити селянську культуру не як ознаку відсталості, а як фундамент національного відродження.

Мова і фольклор як основа національної ідеї

Наддніпрянщина стала головним збирачем живої української мови. Саме місцеві говірки лягли в основу літературної норми, яка поступово формувалася в культурному середовищі регіону. Фольклор Центральної України — пісні, думи, перекази — став важливим інструментом осмислення історії та колективного досвіду.

Збирання й публікація фольклорних матеріалів перетворили усну традицію на чинник модерного національного дискурсу. Народна пісня і казка перестали бути лише елементом побуту, а стали маркерами ідентичності й доказом культурної самодостатності українців.

Інтелігенція Наддніпрянщини і національний проєкт

У XIX столітті в Наддніпрянщині формується прошарок інтелігенції, який усвідомлює необхідність культурного й історичного самоопису. Саме тут виникають перші наукові та літературні спроби подати українців як окрему націю з власним історичним шляхом. Інтелектуальне життя регіону концентрується навколо ідеї відновлення історичної пам’яті та кодифікації культурної спадщини.

Наддніпрянська інтелігенція поєднувала європейські ідеї романтизму й народництва з локальною традицією. Вона розглядала культуру як головний інструмент національного самоствердження в умовах відсутності політичної автономії.

Історична пам’ять і козацька спадщина

Важливим чинником формування модерної нації стала апеляція до козацького минулого Наддніпрянщини. Козацтво осмислювалося не лише як військовий стан, а як втілення свободи, самоврядування й гідності. Саме на Наддніпрянщині козацька спадщина була найглибше вкорінена в народній пам’яті.

Переосмислення козацької традиції дозволило інтегрувати історичний досвід у модерний національний наратив. Минуле перестало бути лише предметом літописної пам’яті й стало джерелом ідентичності та політичних ідеалів

Наддніпрянщина і формування національної культури

Модерна українська культура значною мірою сформувалася саме на наддніпрянському ґрунті. Літературна мова, тематичні мотиви, естетичні норми й образи «українського світу» походять із Центральної України. Село, степ, річка, праця на землі стали універсальними символами української культури.

Цей культурний канон, сформований у Наддніпрянщині, згодом був поширений на інші регіони й сприйнятий як загальнонаціональний. Таким чином регіональна традиція стала основою для всеукраїнського культурного простору.

Політичний вимір національного становлення

Хоча Наддніпрянщина тривалий час залишалася в межах імперських структур, саме тут виникли перші проєкти політичного осмислення українства. Культура виконувала компенсаторну функцію, заміщуючи відсутню державність. Ідея нації формувалася поступово — через мову, історію та освіту.

Цей шлях, характерний для Центральної України, зумовив специфіку українського національного руху, який довгий час мав культурно-просвітницький, а не революційний характер.

Данило Ігнатенко

The post Наддніпрянщина у формуванні модерної української нації first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Актуальність дослідження: Полягає у детальній оцінці п’ятидесятницького віровчення. Його трансформаційних змінах за останні сто років. Незважаючи на велику кількість радянських та вітчизняних науковців, які досліджували релігійний феномен п’ятидесятництва на території Україні не було зроблено порівняної оцінки діяльності п’ятидесятницях громад в різних регіонах України і чим ця діяльність відрізнялася. Тому, ми спробували дати оцінку соціокультурній ідентичності п’ятидесятників з різних регіонів України, починаючи від перших локацій звідки відбувалося поширення нового протестантського руху.

Джерельну базу дослідження: становлять опубліковані монографії та статті сучасних вітчизняних науковців: Віктора Єленського, Вікторії Мельник, Михайла Мокієнка, Петро Яроцького, а також ряду радянських науковців: Валерія Граждана, Федора Гаркавенко, Івана Москвитіна, Віктора Гараджи, і конфесійних представників суспільно–теологічної думки п’ятидесятників: Тетяни  Жижкової, Михайла Паночка, Юрія Веремія.

Основний зміст статті: Українська релігійна ментальність є дуже своєрідною та специфічною. Ця специфічність проявляється у консервативній релігійній ментальності. Після хрещення Київської Русі Володимиром Великим утвердилася православна християнська деномінація в консервативному ключі.  Окрім того сама православна віра увібрала велику кількість консервативних словяно – язичницьких поглядів.

З приходом на українські терени першої хвилі протестантизму,  місіонери зіткнулися з проблемою православної консервативності та ментальності. Люди, які приймали протестантизм не могли відмовитися від традицій і звичай своїх православних предків і, тому, часто раньо–протестантські течії не могли підлаштуватися під українську релігійну ментальність. Саме через це не змогли адаптація під релігійність українців раньо–протестантські течії (Лютеранство, Соцініанство, Чеські брати), припинивши своє існування не встигши вкорінити [4, 198 с ].

Друга хвиля протестантизму змогла пройти цей шлях адаптації. Найкраще асимілювалися з українською релігійністю баптизм та п’ятидесятництво, що увібрали  в себе український консерватизм та внесли європейський лібералізм, чим зацікавило значну кількість українського населення.

П’ятидесятництво до України потрапило у 20–роках ХХ ст,. Першим п’ятидесятницьким місіонером став І.Воронаєв, який за походженням був росіянином. Саме Воронаєв заснував на півдні України найбільшу кількість п’ятидесятницьких громад, які пізніше у радянській літературі отримали назву воронаївці. Окрім воронаївського вчення на території України у радянський період виникли інші течії п’ятидесятництва, зокрема смординці, шмітовці, адвентисти, сіоністи. Кожна із цих протестантських течій України по–різному інтерпретувала п’ятидесятницьке віровчення [5, с. 10].

Після масових погромів храмів різних релігійних конфесій зі сторони радянської влади, п’ятидесятники як і інші християнські конфесії опинилися у ізоляції та підтримки західного світу. П’ятидесятникам комуністична влада заборонила створити свій власний централізований союз, тому у 1945 році значна кількість п’ятидесятницьких громад, Одещини, Рівненщини, Київщини, Чернігівщини, Буковини, Донеччини, та інших вступили у Союз Євангельських Християн Баптистів, хоча значна кількість п’ятидесятників України залишила свою самостійність та діяла підпільно. Відразу після входження п’ятидесятників у структури союзу ЄХБ відбулися трансформаційні зміни у віровченні п’ятидесятницьких громад. Вони практично відмовилися від ліберальних служб у своїх храмах і розпочали трансформацію своїх догматів під впливом баптизму. Єдиним не змінним положенням п’ятидесятників залишалося вчення про хрещення Святим Духом та гомілії. П’ятидесятники змогли незважаючи на об’єднання з баптистами зберегти свою ідентичність.  Входження у союз ЄХБ не завдало шкоди значній кількості п’ятидестяницьких громад, залишилася велика кількість п’ятидесятників, які зберігали свою ідентичність та  культово–обрядову практику, при цьому діяли підпільно [9, 34 с].

Важливим моментом діяльності п’ятидесятництва та його трансформаційних змін ми можемо знайти у радянській літературі. Саме радянські науковці першими спробували дати оцінку феномену п’ятидесятницького руху: змін, трансформацій та віровченню. Хоч і великою проблемою об’єктивності радянських науковців до п’ятидесятництва був атеїстичний підтекст. Незважаючи на атеїстичний погляд у багатьох радянських науковців відрізнялося бачення п’ятидестяництва.

В. Єленський у своїй праці «Сучасний протестантизм: динаміка та тенденції» за 1989 рік, досить цікаво характеризує п’ятидесятників радянської епохи. «Як відомо п’ятидесятники в нашій країні не являють собою єдину конфесію, а розпадаються на ряд течій. Найбільш впливові з них – християни віри  євангельської (так звані «воронаївці») і Християни Віри Євангельської, яких називають шмідтовцями». Також В. Єленський описує особливості віровчення та культової специфіки діяльності п’ятидесятників з точки зору атеїстичних науковців радянської епохи. «Екстатичний стан, який виникає у п’ятидесятників у ході богослужіння, стає джерелом формування у щоденній свідомості досить негативного стереотипу цієї конфесії. Важко знайти у нас ще один релігійний напрям , про діяльність якого у свій час було стільки різних, найчастіше безглуздих, суджень. Їм нерідко ставили в провину практику людських жертвоприношень, бузувірські обряди» [3, с. 27].

В. Єленський у своїй праці «Сучасний протестантизм: динаміка та тенденції» проводить своєрідний аналіз атеїстичної літератури, яка була написана про п’ятидесятників України та їхнє вчення. Зокрема Віктор Єленський описує безглузді атеїстичні назви статей про п’ятидесятників. «Достатньо послатися на статті про п’ятидесятників, опубліковані у республіканських та обласних газетах України протягом 1977–1987 рр. (а писали про них досить часто). Найбільш типові заголовки «Лжепророки у масках», «Під виглядом святості», «Перевертні», «Лицеміри», «Фарисеї», і т.д., і т.п. Всіма цими назвами – ярликами користувався не один десяток журналістів» [3, с. 28].

Радянський науковець В. Граждан у своїй праці «Віровчення та мораль п’ятидесятників». Описує п’ятидесятницьке вчення, як нову американізовану християнську секту. На думку Граждана основними постулатами п’ятидесятництва є вчення про кінець світу та сходження Святого Духа. Саме постулат про сходження Святого Духу проявляв основну відмінність світового п’ятидесятництва від інших пізньо–протестанських течій. Досить цікаво В. Граждан описує з точки зору атеїзму концепцію вчення про сходження Святого Духу. «Вчення про сходження Святого Духу у п’ятидесятництві нібито навчає людей любити ближніх. Хоча на практиці п’ятидесятники не люблять нікого навіть своїх адептів. Окрім того плоди Святого Духа можуть отримати лише обранні люди так звані апостоли та пророки» [2, с. 22].

Також В. Граждан доволі емоційно описує відмову п’ятидесятників займатися пропагандою комуністичної партії та пропагувати соціально–моральну діяльність. «Соціально–етичний нігілізм п’ятидесятників призводить до серйозних деформацій бачення реального світу. П’ятидесятницькі лідери забороняють своїм адептам займатися пропагандою перебудови Радянського союзу. Метою ж п’ятидесятницьких пророків є сфокусувати людей суто на релігійних проблемах і ніякому разі не брати активної діяльності у житті держави. Такі гасла зі сторони п’ятидесятницьких лідерів є небезпечними для пропаганди комуністичної перебудови». Тому на думку Граждана п’ятидесятницькі громади України не змогли під лаштуватися під українську релігійну ідентичність і несли небезпеку для діяльності атеїстичних пропагандистів [2, с. 26].

Іншу точку зору має ще один радянський науковець цього ж періоду, щодо релігійної ідентичності та позиції п’ятидесятників до комуністичної перебудови. В. Мельник (В. Любащенко) у своїй праці «Новий тип віруючого у п’ятидесятництві» описує п’ятидесятників у Радянському союзі в період комуністичної перебудови. «Наприклад Богдан О., 25 років робітник зі Львова вважає, що завдяки своїй сумлінній праці він приносить користь бригаді і відчуває поважливе ставлення з боку колег; хороші ж стосунки з товаришами по роботі, почуття трудового колективізму приносить йому самовдоволення» [6, с. 41].

Окрім цього В. Мельник (В. Любащенко) у свої праці описує важливість діяльності п’ятидесятників у соціальній сфері Радянського союзу. «Характерною рисою соціального обличчя сучасного п’ятидесятництва є його переорієнтація на велике промислове виробництво. Сьогодні більшість молодих віруючих у місті є робітниками великих підприємств, виробничих об’єднань. У сільській місцевості вони також прагнуть оволодівати провідними професіями – трактористів, комбайнерів, будівельників; дівчата працюють і на фермі і на полі». [2, с. 44]. Отже бачимо з тексту В.Мельник (В. Любащенко), яка описує зовсім іншу картину діяльності п’ятидесятників України у добу перебудови, ніж це описує В. Граждан.

З вище згаданого тексту ми можемо простежити, що велика кількість радянських атеїстичних науковців вважали п’ятидесятницьке вчення дуже небезпечним для свідомості людей і часто називали його «мракобісною» сектою. Причина таких різких заяв та вигуків від радянських науковців була всім зрозуміла. Оскільки комуністична влада міркувала, що титули пророків та апостолів, які були присутні в українському п’ятидесятництві були дуже небезпечними для червоної диктатури. Тому, часто п’ятидесятницькі керівники підпадали під жорстоку руку КДБ та відправлялися у заслання до Сибіру за свої релігійні переконання, а у гіршому випадку були розстріляні і названими ворогами народу, окрім того їхні сім’ї після їхніх розстрілів відправлялися у концтабори та були названі ненависниками Радянського союзу. Варто також зазначити, що під термін «мракобісна секта» підпадали не лише п’ятидесятники, але і інші протестанти, зокрема адвентисти сьомого дня, та баптисти, які так само як і п’ятидесятники були небезпечними для комуністичного режиму, сектами, що підтримувалися американським капіталізмом [1, с. 10].

Також важливим моментом формування особливостей українського п’ятидесятницького віровчення відіграла розгалуженість п’ятидесятників на різні дрібні течії. Окрім того, п’ятидесятники у радянський період намагалися всіляко підлаштовуватися під регіональну специфіку регіону у якому проживали. Тому часто п’ятидесятники Рівненщини кардинально у своїй інтерпретації п’ятидесятницького вчення  відрізнялися від п’ятидесятників Одещини. Хоча у загальному всі українські п’ятидесятники у радянський період повністю порвали із американським п’ятидесятницьким вченням.

Велику роль на формування єдиного союзу п’ятидесятників відіграв вихід п’ятидесятницьких громад з союзу ЄХБ у 1988 році. Цього ж року було об’єднано 100 громад у єдиний союз. Хоча офіційно ці сто громад не були зареєстровані у справах релігії КДБ. Починаючі з 1988 року п’ятидесятницькі лідери розпочали довгий процес створення та об’єднання всіх українських п’ятидесятників країни у єдиний союз. Також важливим моментом можна відзначити те, що саме світове п’ятидесятництво на цей період було досить багатогране, на відміно від баптистів, які мали свій світовий центр у Бостоні США, п’ятидесятники не мали цього світового центру. Хоча надалі у США залишалися штаб квартира найбільшої гілки п’ятидесятництва Асамблея Божа, саме воронаївські п’ятидесятники належать до цього п’ятидесятницького відгалуження, яке є досить впливовим та великим у сучасному світі [8, с. 38].

Таким чином українські п’ятидесятники опинилися не лише у ізоляції комуністичного режиму, але і світового, оскільки п’ятидесятництво у всьому світі втрачало свою єдину соціокультурну ідентичність. На 1990 рік практично всі п’ятидесятницькі громади США перетворилися у харизматичні. У США розпочалася своєрідна реформація п’ятидесятництва у неоп’ятидесятництво (харизматію). Тому українське п’ятидесятництво постало перед дилемою чи потрібно їм ставати неоп’ятидесятниками і втрачати свою ідентичність [4].

З проголошенням незалежності України, яка принесла масовий релігійний бум, п’ятидесятницькі громади розпочали активно займатися місіонерською діяльністю. Релігійний вибух в Україні породив велику кількість конкурентів для п’ятидесятництва. Найбільшим конкурентами п’ятидесятників стали харизмати, які практично дотримувалися п’ятидесятницького вчення про духа святості та гомілії, лише особливістю було те, що харизмати були дуже ліберальними, їхні богослужіння нагадують масові стадіоні зібрання та театри. Тому 90–рокох значна кількість п’ятидесятників стала харизматами та втратила свою історичну ідентичність. Хоча значна кількість п’ятидесятницьких громад змогла створити власний Всеукраїнський Союз Церков Християн Віри Євангельської. [8, с. 220].

Висновки. Сьогодні ж в Україні існує ціла низка п’ятидесятницьких громад, які не входять у жодний релігійних союз і не мають свого єдиного центру. Важливим моментом є те, що релігійна та соціокультурна ідентичність п’ятидесятників України є дуже багатогранною та різноманітною. Оскільки п’ятидесятництво у кожному українському регіоні по різному інтерпретує своє вчення. Окрім цього п’ятидесятники відрізняються один від одного своєю зовнішньою атрибутикою. Наприклад п’ятидесятники Рівненщини ж є чи не єдиними в Україні, які підтримуються консервативності у вбранні та соціальних положень своєї конфесії. Рівненські п’ятидесятник повністю під лаштувалися під регіональну православну специфіку. Тому своїй повсякденності п’ятидесятники на Рівненщині є досить консервативними та закритими від інших релігійних течій регіону. На відміну від рівненських п’ятидесятників київські п’ятидесятники є досить ліберальним та сучасними, подекуди деякі п’ятидесятницькі церкви Київщини, Житомирщини, Одещини, нагадують харизматів у своїх ліберальних службах та релігійних положеннях . Тому, можна зробити такий висновок, що соціокультурна ідентичність п’ятидесятництва в Україні протягом ста років була багатогранною. Не зважаючи на єдине для всіх віровчення, у кожному українському регіоні по іншому його інтерпретують. Тому для вивчення віровчення п’ятидесятників кожного регіону вимагає особливого наукового підходу. Зокрема для дослідження п’ятидесятницьких громад Рівненщини потрібно виокремлювати їх консервативну само ідентичність, яка тісно пов’язана з культурною спадщиною регіону.

Дмитрук Ігор

Список використаних джерел:

1. Гараджа, Виктор Иванович. Протестантизм [Текст] / В.И. Гараджа. – М.: Политиздат, 1971. – 199 с.
2. Граждан Валерий Дмитриевич. Вероучение и мораль пятидесятников [Текст] / В. Д. Граждан. – М. : Знание, 1989. – 63 с.
3. Єленський В.Є. Сучасний протестантизм: динаміка, процеси, тенденції.[Текст] / В.Є. Єленський – К.: Т–во Знання УРСР, 1989. – 48 с.
4. Єленський В. Протестантизм у ХХ столітті: тенденції змін. // Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. [Текст] / В.Є. Єленський – К; Гносис, 2001 – С. 196–202.
5. Заватский В. Евангелическое движение в СССР после Второй мировой войны. [Текст] / В. Заватский – М., 1995. С. 37
6. Мельник В. І. Новий тип віруючого у п’ятидесятництві [Текст] / В. І. Мельник – К.: Видавництво Т–во Знання України. – 1991. – 48 с.
7. Мельник В. Концепція соціального Євангелія у контексті суспільної активізації протестантизму. // Церква і соціальні проблеми. [Текст] / В.  Мельник – Львів, поліграф технікуму 1994 . С 246 – 255.
8. Слободяник В.А. Очерки по истории пятидесятничества (с комментариями). [Текст] / В.А. Слободяник – Ирпенская Библейская Семинария ВСО ЕХБ, 2000. –– 320 с.
9. Яроцький П.Л. Український протестантизм учора і сьогодні // Віче.[Текст] / П.Л. Яроцький К. –1994. – № 11 – С. 33 – 38

The post Соціокультурна ідентичність українського п’ятидесятництва first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.