Історія

Аскетизм бере свій початок у прагненні людини досягти різноманітних ідеалів. Спочатку аскетичні практики були тісно пов’язані з фізичною підготовкою та досягненням майстерності. У Стародавній Греції, наприклад, атлети, які готувалися до Олімпійських ігор, вдавалися до суворих тренувань, відмовляючись від звичайних задоволень і витримуючи важкі фізичні випробування. Цей «спортивний аскесис» був спрямований на досягнення ідеальної фізичної форми та перемоги у змаганнях.

Аналогічні практики існували і серед воїнів. Стародавні ізраїльтяни, наприклад, утримувалися від статевих стосунків перед битвою, щоб зберегти фізичну та емоційну силу. Таким чином, аскетизм спочатку був пов’язаний із фізичною підготовкою та дисципліною, які дозволяли досягти високого рівня майстерності у конкретній діяльності.

Однак з часом концепція аскетизму розширилася. Вона почала охоплювати не лише фізичну, а й розумову, моральну та духовну сфери. У Стародавній Греції аскетизм став інструментом для розвитку інтелектуальних здібностей. Софісти, мандрівні вчителі та філософи, використовували аскетичні практики для досягнення мудрості та розумової досконалості. Це свідчило про зміну акцентів: від фізичного тренування до внутрішнього самовдосконалення.

Аскетизм у філософії та релігії

Філософські школи Стародавньої Греції, такі як стоїки, розглядали аскетизм як засіб для досягнення контролю над емоціями та бажаннями. Вони вважали, що людина може стати вільною, лише придушивши свої нижчі інстинкти та зосередившись на розумовій та моральній дисципліні. Стоїки вірили, що аскетизм допомагає досягти внутрішнього спокою та незворушності, які є ознаками мудрості.

У релігійному контексті аскетизм набув ще глибшого значення. У християнстві, індуїзмі, буддизмі та інших релігіях аскетичні практики стали шляхом до духовного просвітлення та звільнення від матеріальних прив’язаностей. Християнські аскети, наприклад, відмовлялися від мирських благ, щоб зосередитися на молитві та служінні Богу. У буддизмі аскетизм є частиною шляху до досягнення нірвани, звільнення від страждань та циклів переродження.

Однією з ключових причин популярності аскетизму в релігійних традиціях було бажання подолати гріх та досягти ритуальної чистоти. Багато релігій вважали, що тілесні бажання та пристрасті є перешкодою для духовного зростання.

У християнстві аскетизм став способом боротьби з гріхом та спокутою. Відмова від мирських задоволень розглядалася як спосіб наблизитися до Бога та досягти спасіння. Аскетичні практики, такі як піст, молитва та самотність, стали невід’ємною частиною життя монахів та святих.

У сучасному світі аскетизм не втратив своєї актуальності. Хоча його форми можуть змінюватися, суть залишається незмінною: це шлях до внутрішньої свободи, дисципліни та духовного зростання.

Данило Ігнатенко

The post Витоки аскетизму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Європа розпочинається з людини як усвідомленого мислячого і розумного суб’єкта, який виробляє культурні цінності, надаючи їм філософського осмислення. Історія буття нашого народу починається з усвідомленнями: а хто ми є насправді? Який наш шлях? Чого найбільше бажаємо і хочемо у житті? Які для нас речі є важливими та необхідними?

Я бачу як Україна піднімається з колін, струнка наче дівчина, з вплетеною у волоссі калиною і чарівним голосом крокує до Європи, на шляху чужинці, скрізь чекає небезпека, а вона йде гордо піднявши голову вгору і усміхається майбутньому своїх дітей. До неї горнуться усі, люблять і поважають, але намагається дурити і лицемірити одна – Мокоша.

Пограбовані храми, облуплені стоять, чекають мудрого поводиря моралі і духовності «другого Захарію», мимо пролітають ординці, розлючені орки спустошують і забирають усе награбоване, називаючи «своїм». Мовчить старий кобзар, сумно граючи  на бандурі сумних і жалісливих пісень, оспівуючи долю України і її козацтва і плаче разом з Батьком нації Тарасом «пограбовано тебе, ось тому ти бідна…».

Жадібність і ненаситність переповнила панів поганих, що в ярмо народ запрягли і їдуть на ньому, але не довго буде тривати глузування над ними. Тиранія і олігархія – це шлях безумців, які втратили назву «Homo», стаючи подібними собі голодними звірами, які ніколи не бачили «їжі». Ваші витівки схожі на «театр абсурду», сліпий того не побачить.

Я сумую за цвітом нації, який загинув за вашого безумства влади, не боявся сказати правду у вічі, яку не любите, більше улесливу брехню і солодку неправду. «Доборолася Україна до самого краю, свої діти, гірше ляха її розпинають»,- як напророчив Великий Кобзар, то те й очима бачимо. Невже знайдеться серед усього цього безладу здоровий глузд, замінений на бездарність одних і тупість інших.

«Жиди погані правлять нами, а ми ще гірше, ніж жиди. Жиди в ярмо нас запрягли», – сказав Батько крізь століття і заснув навіки, залишивши любов і тугу за Україною, а не поклон імперії, жорстокої, кривавої і несправедливої у всіх відношеннях. «Кохайтесь чорнобриві та не з москалями, бо москалі – чуже люде лихо роблять з вами ». То ж думайте, перше ніж робити вибір, з ким відроджувати Україну.

«і на народженій землі не буде більше супостата, а буде син, і буде мати, і  будуть люди на землі», – говорить, пророкуючи про Україну Тарас Шевченко, яка відроджуватиметься як Фенікс з попелу. І у ній не буде жахливої тітки Мокшандії, а відновиться велика могутня держава- Київська Русь і возсяде в ній князь, який буде мудрий у слові і з мечем в руках, а при ньому духовний пастир як Митрополит Іларіон Київський.

То що відібрано – повернеться, розцвіте сильна держава, перед нею на коліна стане уся Європа, бо вистраждала багато і отримала чимало ран.

«Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, ще на нашій Україні доленька наспіє. За Карпати відіб’ється, згомонить степами. України слава стане поміж народами ».

Пам’ятайте про тих, завдяки яким наша країна здобула незалежність. Це наші національні герої, котрими має гордитися увесь український народ: Петлюра, Скоропадський, Бандера, Шухевич, Стус, Чорновол, Небесна Сотня, Воїни АТО, Андрій Кузьменко.

Пегас

The post Фенікс – Відродження first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Кожна людина рано чи пізно питає – Хто я? Для чого тут? Це запитування є першим філософським кроком. Більшість індивідів не сперечаються над так званим вічним питанням, що первинніше – матерія чи ідея (дух, душа). Любить хтось філософію, терпіти її не може, чи ставиться до неї нейтрально, але будь-хто зустрічається з філософськими запитаннями.

Великі школи були засновані філософами: «Піфагорейство», «Платонічна Академія», «Ліцей Арістотеля», «Сад Епікура», «стоїцизм Зенона», «Флорентійська Академія». Філософські ідеї часто спотворювалися. Це сталося з поглядами Платона, Карла Маркса, Фрідріха Ніцше та ін. Слід зазначити, що філософія не є панацеєю, вона важлива, але не абсолютна. Її можна порівняти з приправами, без яких страви стають не такими смачними.

З поглядами філософів зустрічаємося, тоді коли заглядаємо в їхні твори. Найкращі книги для захопливого читання такі: «Бесіди» Епіктета, «Листи до Луцилія» Луція Аннея Сенеки, «Апологію Сократа», деякі діалоги Платона, «Промова про людську гудність» Піко делла Мірандоли, «Міркування про метод» Рене Декарта, «Афоризми про мудрість життя» Артура Шопенгауера, «Міф про Сізіфа» Альбера Камю.

Філософія не є сукупністю афоризмів. Вирвані з контексту уривки філософів, які поширюються соціальними мережами, не ведуть до критичного мислення. Вони можуть підштовхнути людину до зацікавлення філософськими поглядами. Справжнє ознайомлення, відбудеться, тільки коли читач візьме в руки, чи знайде електронний варіант першоджерел Платона, Хосе Ортеги-і-Гассета, Еріха Фромма, Піко делла Мірандоли.

The post Коротко про цікаві філософські книги first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Тепер перейдемо до  пояснення надлюдини. Надлюдина – це  перехід через все людське. Мислитель, мав на увазі, не заперечення доброти, співпереживання, милосердя, а подолання всіх слабкостей, таких як егоїзм, ліниве існування, заздрість та ін. Говорячи мовою аврамічних релігій (юдаїм,мусульманство, християнство) гріхів, які спотворюють людську сутність.

Фрідріх Ніцше  писав, що людина те, що  треба подолати. Мається на увазі всього на всього – боротьба  з внутрішнім рабством. Борючись з своїми недоліками, така людина вдосконалюється. Німецький філософ не відділяє розум від тіла. Битва з слабкостями проявляться в перетворенні, оновленні як фізичної форми, так і мислення. Надлюдина – це людина яка постійно вдосконалюється, тим самим бере відповідальність за свої слабкості, тренуючи своє тіло, розум, волю,емоції, контролює себе.

Ідея Фрідріха Ніцше не є аморальною, навпаки вона заперечує утвердження нарцистичної особи,   як сутності яка проявляється у споживацтві та тоталітаризмі. Надлюдина не прагне контролювати і підкорювати інших людей, адже при такому підході не відбувається вдосконалення. ЇЇ мета – видавлювати з себе по краплині раба. Крім того, тренуючи тіло, волю, мислення надлюдина є творцем, який творить, а не руйнує. Така особистість породжує образи, ідеї, але не знищує собі подібних, ні буквально, ні “морально”.

The post Коротко про ідею Надлюдини Фрідріха Ніцше first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Проект Вінса Гіллігана оцінили такі світові режисери, як Бернардо Бертолуччі, Девід Лінч, сценаристи і письменники Стівен Кінг, Джордж Мартін. Серіал залишиться в історії цілісним проектом з хорошим фіналом. Легендарний актор Ентоні Хопкінс настільки був вражений, коли подивився «Breaking Bad», що написав листа головному виконавцю ролі Волтера Уайта – Браяну Кренстону. В ньому було багато похвал. Твір Вінса Гіллігана порівнювався з античною трагедією, драмами Вільяма Шекспіра, а сам серіал, був названий кращим, з того, що виходило на телебаченні. Найдивніше те, що кожне слово, яке написав сер Ентоні Хопкінс відповідає дійсності.

«Breaking Bad» неможливо оцінювати окремо, ділячи його на частини, хоч і серіал має п’ять сезоні (5-тий розділений на два окремих), але він цілісний проект. Для того, що проникнути ся шедевром Вінса Гіллігана, необхідно дивитися весь серіал, не пропускаючи жодної серії. В першому сезоні ми зустрічаємо ображеного геніального шкільного вчителя хімії містера Уайта. Він має сина інваліда, чекає на народження дочки, змушений підпрацьовувати на заправці і на додачу в нього знаходять рак. Чоловікові вже 50 років, життєвих перспектив мало, а минулі можливості назавжди втрачені.

Аналізуючи весь серіал, ми розуміємо, що трагічним існування Уолтера Уайта було одразу, хоч перший сезон подавав ці події, як чорну комедію. Йдучи на крайні міри, сім’янин вирішує варити метамфетамін, обирає собі напарника (колишнього учня) Джесі Пінкмана. Так починається шлях перетворення невдахи в кримінального генія і наркобарона Хайзенберга. Кожний наступний сезон дивує. З позитивного героя, яким був персонаж, він стає антигероєм, а згодом і головним злодієм. Вся ця історія відбувається протягом двох років.

Браян Кренстон феноменально зіграв містера Уайта. Актор раніше був задіяний в комедійному серіалі «Малкольм в центрі уваги», в проекті Вінса Гіллігана він змінювався до непізнаваності. Кожне слово, міміка, жест Хайзенберга – свідчили  про небезпеку, персонаж вселяв жах. Спочатку колишній вчитель здався обставинам, вибрав слизький шлях, що забезпечити життя сім’ї після  його смерті, згодом він все більше занурювався в темряву і отримував задоволення від влади. Містер Уайт перемагає всіх конкурентів, ніщо не могло зупинити «геніального» злодія.

Не тільки Браян Кренстон успішно справився з роллю. Всі актори відмінно зіграли. Аарон Пол втілив персонажа напарника Хайзенберга Джессі Пінкмана. Наркоман, нервовий, психічнонестабільний підопічний варить метатмфетамін  з своїм вчителем. З кожним днем, він сильніше піддається впливу Уолтера Уайта. Будь-яка пасивність, активність псує психіку молодого чоловіка. Джессі показується непоганою людиною, але слабкою, його залежність від Хайзенбергера нагадує наркотичну залежність.

Анна Ган грає дружину містеру Уайта – Скайлер. Спочатку впевнена в собі жінка контролює життям вчителя хімії, але згодом вона починає підкорятися диктатурі злодія. Глядачі розуміють, що жінка наркобарона живе з психопатом, який нікого не пожаліє з тих, хто стоять на його шляху. Сімейна ситуація стає трагедією. Дін Норріс грає безкомпромісного копа, чоловіка сестри Скайлер, який розшукує відомого Хайзенберга. Джанкарло Еспозіто перетворився в раціонального, хитрого, контрольованого наркобарона Густава Фрінга. Боб Одкерк грає іронічного адвоката Сола Гудмана. Джонатан Бенкс демонструє на екрані кіллера Майка.

Сюжет, прописані персонажі, неочікувані сценарні повороти – прекрасні. Хайзенберг відрізняється від Уолтера Уайта. Кожна фраза, інтонація звучить, наче загроза. Той, до кого звертається «кримінальний геній» більше не відчуває себе в безпеці. Монологи Браяна Кренстона дійсно шекспірівські. З кіногероїв,  колишній вчитель схожий на Майкла Карлеоне з «Хрещеного Батька». Тихий, скромний, хороший сім’янин  Уайт перетворився в злочинця, який знищить кожну перепону на шляху створення власної кримінальної імперії.

Він Гілліган ілюструє в серіалі приказку про благі наміри, якими будується  дорога в Пекло. Виникає ситуація, коли Уолтер хоче відректися від злочинів, але всі вчинки, які він здійснював для перемоги над конкурентами в наркобізнесі, не дозволять вийти чистим. Шляху назад немає, тим все трагічнішою стає історія наближаючись до свого закінчення. Безкомпромісний фінал руйнує будь-які надії на хороше життя. Персонажів чекає лиховісна розплата. Навіть завершальні, правильні вчинки містера Уайта не допоможуть його зіпсутій душі.

В серіалу немає недоліків. Операторська робота, монтаж, саундтрек, композитор – створюють  цілісну картину. «Breaking Bad» породжує  багато роздумів, стосовно совісті, морального стержня, гуманності. Що передувало перемінам, які відбулися з містером Уайтом? Уважний глядач побачить, що вся прихована агресія, образа, егоцентризм були приховані в вчителеві хімії ще на початку першої серії. Екстремальні події максимально реалізували його зловісний потенціал. Чи легко з хорошої людини стати нехорошою?

Вибір, який зробив Уолтер забруднив його душу.  Вся історія Уайта – вчить  нас робити правильні уроки на життєвому шляху. Спокуси, які були над вчителем хімії полонили його. Егоцентризм розростався, впевненість в власній безкарності, бажання влади над іншими досягало максимуму. Перетворення в злого наркобарона  відображалося в поставі, обличчі, голосі. Хайзенберг втілював небезпеку, загрозу, владу, ті, хто  не слухалися його наказів, могли розпрощатися з світом

«Breaking Bad» не є безкінечною франшизою, тому, історія завершується завершується, розплата чекає на всіх персонажів. Остання серія вийшла чудовою, вона вдало поєднує сцени насилля, чорний гумор, драму, яка досягає максимального проявлення. Всі сюжетні повороти сходяться, Хайзенбергеру виповнюється 52, рак, який відступав раніше повернувся. Останні хвилини серіалу – неперевершені, безкомпромісні вчинки під ностальгічні мотиви пісні «My baby blue» Badfinger і поломані долі людей. Настає Невідворотність, Розплата, Трагічність. Все! «Breaking Bad»  заслуговує оплесків стоячи від кожного глядача, хто додивиться його. Браво творцям цього шедевру!!!

The post «Breaking Bad» (2008-2013). Незабутня історія Містера Уайта first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

«Справжній детектив» наповнений не тільки хорошим сюжетом, важливу роль виконують образи, роздуми персонажів. В центрі історія детектив, спеціаліст в кримінальній психології – Раст Коул, якого переводять в Луізіану до Мартіна Харта, з яким вони, стають напарниками. Твір Кері Фукунаги і Ніка Піцолато, можна порівняти з триллерами Девіда Фінчера, Альфреда Хічкока, Девіда Лінча. Серіал отримав схвалення від глядачів, критиків, став лауреатом премій, таких, як Емі та ін..

«Справжній детектив» плавно розвиває історію пошуків серійного маніяка. В ньому присутні екшн сцени, одна з них знята за дубль і триває 6 хвилин, дивлячись на неї адреналін піднімається, наче переглядаючи бойовик. Серіал важко назвати блокбастером, Нік Піццолато вміло поєднують трагічність і комедійність. Твір не є легким для сприйняття, він породжує багато запитань, демонструє різноманітні проблемні теми.

Головні персонажі виконують свою роботу добросовісно, що відображається на їхньому житті. Детективна історія стає екзистенціальною драмою про своє місце в жорстокому суспільстві. З персонажами відбуваються перетворення, вони роблять помилки, розвиваються. Мартін Харт і Раст Коул виглядають живими людьми, а не стереотипними напарниками. Геніальна гра Метью Макконахі, демонструє нам вольового героя, мислителя, спеціаліста в своїй галузі. Він багато пережив, зазнав страждання, що зробило його песимістом і мізантропом.

Починаючи з пісні, яка лунає в заставці, задається драматичний тон серіалу. Відчай, жах, самотність, втрата довіри, переслідують, персонажів «Справжнього детективу». Нік Піццолато додав до детективної лінії містичну атмосферу, яку демонструє режисер Кері Фукунага. Простежуються паралелі з повістями, романами Альберта Камю, Жан-Поль Сартра, Йозефа Кафки та ін. Серіал блискуче показує в історії Раста Коула і Мартіна Харта не тільки логічність, але й абсурдність людського існування.

Автори «Справжнього детективу», досліджують загадковість маніяка. На відміну від фільмів «Сім», «Зодіак», таємничість серійних вбивць переплітається з такими віруваннями, як вуду, сантерія, синкретичні, езотеричні вчення. Раст Коул в кримінальних розслідуваннях, використовує: спостереження, дедукцію, інтуїцію, звертає увагу сни, видіння. Нік Піццолато і Кері Фукунага наповнили мінісеріал архетипами Карла Юнга, фрейдизмом, неофрейдизмом.

Головні герої – не зразкові, вони роблять багато помилок, руйнують стосунки з близькими, але готові пожертвувати власним життям, для порятунку інших. Серіал порушує проблеми: наркоманії, алкоголізму, насилля, лицемірства, релігійного фанатизму, егоцентризму та ін. В світогляді Раста Коула філософський песимізм поєднується з буддизмом.

Твори, якими надихалися автори серіалу: книги Амброса Пірса, Роберта Чармерса, Упанішади (філософсько-релігійні тексти давньої Індії), праці з криміналістики. Цінителі кіно побачать цитування фільмів Андрія Тарковського, знайдуть паралелі з стилем Девіда Лінча, Девіда Фінчера. При підготовці «Справжнього детективу» використовувалися ідеї: Платона, Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Еміля Чорана, Томаса Ліготті.

Нік Піццолато не нав’язує правильних думок, адже герої змінюються, розвиваються, стають то кращими, то гіршими. Жага до насилля, яке наче ракова пухлина поширюється на всіх персонажів, схоже на темряву, що огортає кожного. Йому протистоїть світло, самопожертва, готовність віддати  життя за невинних жертв. Вміло перемішуючи теорію змови, містику, детективний сюжет – автори створили унікальний мистецький твір, справжній шедевр.

Перший сезон «Справжнього детективу», можна сміливо називати, одним з кращих серіалів. Мало телепроектів не зіпсувалися з часом, а формат мінісералу, майстерність сценариста Ніка Піццолато і режисера Кері Фукунаги довели свій твір до хорошого завершення. Під питанням, чи виділяти недоліки серіалу. Багато глядачів, залишились незадоволеними тим, що не було до кінця розкрита міфологія «Справжнього детективу», деякі образи, які є серіалі, залишилися, лише натяками. Детективна історія повинна давати конкретні  відповіді, але серіал виявився не таким.

Ми бачимо історію життя Раста Коула, меланхолічного детектива, мислителя, який з одної сторони наділений – аналітичним розумом, критичним сприйняттям дійсності, а з іншої сторони – фаталізмом, вмінням бачити містичне, жагою до саморуйнування. «Справжній детектив» є драматичним фільмом, ми співчуваємо рішенням, вчинкам, які приймають герої. В серіалі знаходимо, як реалістичність, приземленість, цинічність, так і літературність, образи міфології Говарда Лавкрафта, філософські роздуми.

Нікові Піццолато пощастило написати цілісний сценарій, а Кері Фукунага зняв по ньому серіал. Відірвати одного творця від іншого нереально. Творці «Справжнього детективу» не гналися за рейтингами, грошима, глядацькими очікуваннями. Можна ще багато наводити переваг цього мінісералу.  Згадати про його інтелектуальність, атмосферу, так званої «південної готики» (оповідання Вільяма Фолкнера і Трумена Капоте), поєднання євангелізму, кельтської міфології, маніхейства, релігії худу.

Після перегляду в пам’яті залишаться незабутні реальні і вигадані образи, цитати, оленячі роги, пейзажі Луізіани, символ спіралі, Жовтий Король, мелодію з заставки «Far From Any Road» гурту Handsome Family і т.д. «Справжній детектив», іноді схожий на лабіринт, чи коло, але автори вміло виходять з безкінечності в послідовність. Переосмислення минулого, проблема невідворотності часу, знаходить своє вирішення. Головні герої змінюються, набирається нового досвіду, проходять через екстремальні труднощі. В фіналі коло замикається, в абсурді віднаходиться смисл і ми бачимо завершення цілісної історії життя Раста Коула. Нік Пісцолато і Кері Фукунага створили без перебільшення шедевральний багатосерійний фільм  і мінісеріал.

The post Серіал «Справжній детектив»(True Detective). Історія життя Раста Коула first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Хічкок надихався театральною постановкою цієї художньої роботи ВВС 1939 року. Вона була, в свою чергу, екранізацією п’єси Патріка Гамільона в 1929 році. Ці твори засновувалися на реальному вбивстві двома приятелями чотирнадцятилітнього підлітка, яке було здійснене заради цікавості. «Мотузка» є кримінальним триллером, він доповнює злочин головних героїв: достоєвськими монологами, критичним розумінням ідеї Фрідріха Ніцше про Надлюдину, чорним гумором.

Фільм Альфреда Хічкока насичений чудовими діалогами, іронією, яскравими персонажами. Режисер розповідає історію двох молодих хлопців Брендона і Філіпа, які захоплювалися своїм вчителем Рупертом. Одного разу, щоб вразити наставника, друзі вбили свого товариша. Далі показується абсурдність ситуації, головні герої ховають тіло, а потім накривають стіл для званих гостей. Розкіш протиставляється хвилюванню від «урочистого моменту».

Цікаві діалоги відбуваються, коли до вбивць приходить їх наставник. Поведінка одного з друзів насторожує Руперта. Розмова з ініціатором злочину, доводить його вину. Ми слухаємо їхню бесіду, де критикується нацизм як вчення для ідіотів, які не здатні виконують накази психопата, а самі нездатні зрозуміти велич ідеї надлюдини. Вчитель розуміє до чого привели його лекції, він вказує героям на мораль, нагадує, що ніхто немає права вирішувати кому прийшов час померти.

Мотузка, відзначається хорошою операторською роботою. Вдала гра акторів робить фільм дійсно хорошим. Особлива варто виділити призначення на роль вчителя Руперта – знаменитого Джеймса Стюарта. Хічкок демонструє хибність розуміння ідеї надлюдини. Роздуми героїв відсилають до «Злочин і покарання» Федора Достоєвського, золотого правила моралі, християнського милосердя, категоричного імперативу Іммануїла Канта. Головний ініціатор злочину, показується режисером, як зіпсута людина, без співчуття, яка готова на все, щоб комусь довести чи задовільнити власні егоїстичні бажання.

«Мотузка – це гідне кіно від великого Альфреда Хічкока. Незважаючи на простий сюжет кіно, вбивства, пошуку злодія, воно наповнене авторським стилем. Режисер демонструє нам людяність, справжні цінності, нарцисизм через іронію. Вбивство, яке описується лиходієм як витончене мистецтво,  трактується, як нерозумний, безсердечний вчинок, як невдале розуміння ідеї про надлюдину Фрідріха Ніцше. Прагнучи стати кращим, злодій тільки продемонстрував власну деградацію, спотворивши при цьому погляди свого наставника.

The post «Мотузка»(Rope). Альфреда Хічкока. Право вирішувати, хто має померти first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Після успіху першої опублікованої книги, інші його твори, також стали вдалими, інколи вони були лідерами продаж. Сюжет «Записника» простий, але текст написаний майстерно. Книгу не варто вважати дешевим любовний романом, цілком християнським романом. Її буде цікаво читати чоловікам, жінкам, людям різної вікової групи. В «2004» році американський режисер Нік Касаветіс екранізував «Записник» (Щоденник пам’яті).  Після прем’єри фільму, роман знову популярним.

Ніколас Спаркс розповідає про історію любові Ноя і Еллі. Ми знайомимось з цими добрими, творчими героями, яким хочеться спіпереживати. Вони зустрілися в юнацькому віці, пережили розставання, другу світову війну, смерть, хвороби. Згодом, ми дізнаємося трагічні обставини в житті Ноя і Еллі. Любов головних героїв народившись в підлітковому віці, заново розгоряється через десять років, продовжує палати, не згасає.

Незважаючи на свої почуття, їхнє кохання не зображується, як руйнівна стихія, герої намагаються допомагати оточуючим. Інколи ці стосунки виглядають настільки гармонійно, що в таку історію важко повірити. Ніколас Спаркс створив Ноя та Еллі благородними, розумними, надихаючими людьми. Вони захоплюються поезією Волта Вітмена, красою природи, пишуть один одному листи. Вражає, що герої роману, за всі роки не зіпсувалися, не стали цинічними, навпаки зберегли віру людяність.

В книзі «Записник», не тільки гарно описує почуття двох люблячих людей. Письменнки вміло змальовує пейзажі, ліс, лебедів, озеро, небо, хмари. Ніколас Спаркс демонструє змістовні, глибокі роздуми Ноя і Еллі. «Записник» – це історія рідкісного кохання. Автор надихає вірити читачів в добро, красу і любов. Роман дуже поетичний, деяка сентиментальність в творі не робить книгу спрямованою тільки на жіночу аудиторію. Ніколас Спаркс написав твір, який містить в собі свій особливий світ. В реальності такі хороші герої малоймовірні, але мистецтво повинно показувати кращу дійсність. З цим завданням  «Записник» справляється дуже добре.

The post «Записник». Історія любові від Ніколаса Спаркса first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.