Європа після перемог Наполеона

На початку 1807 року політична ситуація в Європі стрімко змінювалася. Після блискучих перемог над Австрією, Пруссією та Росією Наполеон Бонапарт фактично встановив контроль над значною частиною континенту. Після укладення Тільзитського миру Франція і Росія стали союзниками, що викликало серйозне занепокоєння у Лондоні. Британський уряд припускав, що французький імператор зможе використовувати не лише російський, а й данський та навіть шведський флоти. Об’єднання цих морських сил могло поставити під загрозу британське панування на морях, яке після перемоги при Трафальгарі вважалося головною запорукою безпеки Британської імперії. Не менш важливими були й економічні причини. Балтійське море залишалося основним джерелом стратегічної сировини для британського флоту — деревини, смоли, дьогтю, конопель та інших матеріалів, необхідних для будівництва й ремонту кораблів. Втрата цього регіону означала б серйозний удар по військово-морській могутності Великої Британії.

Чому саме Данія?

Данія займала надзвичайно важливе стратегічне положення, контролюючи протоки між Балтійським і Північним морями. Крім того, її військово-морський флот був одним із найсильніших у Європі. Хоча країна прагнула зберігати нейтралітет, британський уряд більше не довіряв дипломатичним гарантіям. У Лондоні побоювалися, що під тиском Наполеона Копенгаген буде змушений передати свій флот Франції. Щоб цього не допустити, британці вирішили діяти першими. До берегів Данії була підготовлена величезна експедиція, до складу якої входили близько 29 тисяч солдатів і понад 400 військових кораблів та транспортних суден. Особливістю операції стало те, що британське командування зуміло приховати її справжню мету навіть від данців. Поки основні данські війська перебували в Ютландії, британський флот безперешкодно наблизився до острова Зеландія.

Ультиматум і початок облоги

На початку серпня 1807 року британська делегація висунула уряду Данії незвичайний ультиматум. Від Копенгагена вимагали добровільно передати весь військовий флот під тимчасовий контроль Великої Британії до завершення війни з Францією. Британці стверджували, що після закінчення конфлікту кораблі будуть повернуті власникам. Для данського уряду така вимога означала фактичну втрату суверенітету, тому вона була категорично відхилена. Після провалу переговорів британські війська під командуванням Артура Веллслі, майбутнього герцога Веллінгтона, висадилися неподалік Копенгагена й швидко оточили столицю. Їм протистояло приблизно 13–14 тисяч захисників, серед яких близько 7500 регулярних солдатів, а решту становили загони місцевого ополчення. Незважаючи на нерівність сил, данці відмовилися капітулювати.

Бомбардування Копенгагена

2 вересня британський флот під командуванням адмірала Джеймса Гамб’є розпочав масований артилерійський обстріл столиці Данії. Однією з найцікавіших особливостей цієї операції стало широке застосування ракет Конгріва — нової британської зброї, яка лише починала використовуватися на європейських полях битв. Хоча ракети були неточними, вони ефективно підпалювали дерев’яні будівлі. Уже в перші години бомбардування численні квартали Копенгагена охопили пожежі. Обстріли тривали кілька днів і призвели до масштабних руйнувань житлових кварталів, церков та громадських будівель. Особливо тяжкими були втрати серед мирного населення. За різними оцінками, загинуло від двох до трьох тисяч данців. Для початку XIX століття це було безпрецедентне використання артилерії проти великого європейського міста, що викликало широкий міжнародний резонанс.

Капітуляція та захоплення флоту

Після п’ятиденного безперервного бомбардування становище Копенгагена стало критичним. 7 вересня 1807 року данський гарнізон погодився капітулювати. Британці досягли своєї головної мети — вони отримали контроль над майже всім данським військово-морським флотом. Загалом було захоплено 64 бойові кораблі, величезні запаси гармат, боєприпасів, корабельної деревини, вітрил, канатів та іншого морського спорядження. Ще 14 суден британці знищили, щоб вони не могли бути використані в майбутньому. Для Данії це стало справжньою катастрофою, адже країна практично втратила свої військово-морські сили, створювані десятиліттями.

Війна між Великою Британією та Данією

Захоплення флоту не означало завершення конфлікту. Навпаки, Данія офіційно вступила у війну на боці Франції, і протистояння з Великою Британією тривало понад шість років. Хоча великих сухопутних битв більше не відбулося, бойові дії активно точилися на морі. Данські капери здійснювали успішні напади на британські торговельні судна, завдаючи відчутних збитків британській торгівлі. У відповідь Королівський флот був змушений організовувати численні конвої для захисту торговельних маршрутів у Балтійському морі. Таким чином навіть після втрати основного флоту Данія ще довго залишалася небезпечним противником.

Значення битви

Друга битва за Копенгаген і сьогодні залишається предметом дискусій серед істориків. З військової точки зору операція була надзвичайно успішною: Велика Британія усунула потенційну загрозу переходу данського флоту під контроль Наполеона та зберегла своє панування на морі. Водночас напад на нейтральну державу та масоване бомбардування великого міста викликали гостру критику навіть серед сучасників. Події вересня 1807 року стали одним із перших прикладів масштабної превентивної військової операції, коли держава завдала удару не через вже здійснений напад, а для запобігання можливій майбутній загрозі. Крім того, широке використання ракет Конгріва стало важливим етапом розвитку ракетної зброї, а сама битва продемонструвала, що в епоху Наполеонівських воєн перевага на морі могла вирішувати долю цілих держав навіть без великих сухопутних кампаній.

 Данило Ігнатенко

The post Битва за Копенгаген (1807): британський удар по данському флоту під час Наполеонівських воєн first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Передумови створення Кальмарської унії

На початку XIV століття Скандинавія переживала період політичної нестабільності. Данія, Норвегія та Швеція, попри спільну історію та культурні зв’язки, часто конфліктували між собою. У 1387–1388 роках Маргарита I, королева Данії та Норвегії, отримала контроль також і над Швецією після перемоги над Альбрехтом Мекленбурзьким. Це стало початком процесу об’єднання трьох королівств.

Маргарита I, одна з найвпливовіших жінок середньовічної Європи, усвідомлювала необхідність створення міцного союзу для зміцнення влади та протидії зовнішнім загрозам, зокрема з боку Ганзейського союзу. Її стратегічним кроком стало проголошення свого онука, Еріка Померанського, королем Норвегії в 1389 році, а згодом — і королем Данії та Швеції в 1396 році. Саме вона залишалася регентом до його повноліття, фактично керуючи всіма трьома королівствами.

Утворення Кальмарської унії

У червні 1397 року в Кальмарі відбувся конгрес, на який зібралися представники трьох королівств — члени Рігсрадів (державних рад) та інші магнати. 17 червня, у день Трійці, відбулася спільна коронація Еріка Померанського, яка формально закріпила об’єднання Данії, Норвегії та Швеції під владою одного монарха. Ця подія стала офіційним початком Кальмарської унії.

Однак, незважаючи на урочисту церемонію, умови унії залишалися предметом суперечок. Запропонований акт унії передбачав збереження автономії кожного королівства: кожна країна мала зберігати свої закони, звичаї та управлінські інституції. Маргарита I, яка прагнула до повної інтеграції, не підтримувала такий підхід, вважаючи його перешкодою для створення єдиної держави. Проте, щоб уникнути відкритого конфлікту, вона не надавала цьому питанню великого значення, і наступні монархи також уникали радикальних змін.

Політичний розвиток унії

Кальмарська унія проіснувала понад 125 років, але протягом усього цього часу вона залишалася крихкою. Основною причиною були внутрішні протиріччя між королівствами. Швеція, яка мала сильні традиції автономії, часто виступала проти централізованої влади данських монархів. Норвегія, яка була найслабшою з трьох держав, поступово втрачала свій вплив.

Економічні інтереси також відігравали важливу роль. Данія, яка контролювала протоку Ересунн, отримувала значні доходи від митних зборів, що викликало невдоволення у Швеції та Норвегії. Крім того, Ганзейський союз, який домінував у торгівлі на Балтиці, часто втручався у внутрішні справи скандинавських країн, підриваючи їхню єдність.

Розпад Кальмарської унії

Поступове зростання напруженості між королівствами призвело до серії конфліктів. У 1521 році Швеція підняла повстання проти данського правління на чолі з Густавом Ваза. У 1523 році Густав був обраний королем Швеції, що стало офіційним кінцем Кальмарської унії. Норвегія, яка залишилася під контролем Данії, втратила свій статус незалежного королівства і стала провінцією Данії в 1536 році.

Наслідки Кальмарської унії

Незважаючи на свій розпад, Кальмарська унія залишила значний слід у історії Скандинавії. Вона сприяла зближенню трьох королівств, хоча й не досягла повної інтеграції. Унія також вплинула на формування національної ідентичності шведів, данців та норвежців, які після її розпаду обрали різні шляхи розвитку.

Для Швеції розпад унії став початком ери незалежності та зміцнення державності під керівництвом Густава I Вази. Данія, зі свого боку, зберегла контроль над Норвегією, що дозволило їй залишатися однією з провідних держав у регіоні.

Данило Ігнатенко

The post Кальмарська унія: історія створення, розвиток та розпад скандинавського союзу first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Уряд лівих реформаторів, що прийшов до влади під час зміни політичної системи в 1901 році, швидко приступив до здійснення ряду реформ. Цей рік ознаменувався початком верховенства парламенту, що вимагало від короля призначати уряд, затверджений парламентом. Було прийнято закон про вільну торгівлю, що відповідав інтересам сільськогосподарського експорту. Відповідно до ідей Н.Ф.С. Грундтвіга державна церква була перетворена на народну з парафіяльними церковними радами; також була демократизована система освіти. Крім того, реформатори змінили податкове законодавство таким чином, щоб основним критерієм оподаткування був дохід, а не земля.

Незважаючи на перемогу над консерваторами, стало очевидно, що лівим реформаторам на чолі з Єнсом Крістіаном Крістенсеном було важко залишатися єдиними. У 1905 році радикальна фракція відкололася і стала Ліворадикальною партією (Radikale Venstre), найважливішими членами якої були Пітер Рошегюн Мунк і Уве Роде.

У 1913—1920 роках при владі були радикали, підтримувані соціал-демократами. У 1915 році конституцію було переглянуто, і привілейоване право ландстингу було скасовано, хоча виборчий вік 35 років було збережено Права більшість у ландстингу погодилася на конституційну реформу за умови заміни одномандатного виборчого округу пропорційним представництвом. Після цього було проведено низку реформ, у тому числі суд присяжних і законопроект про земельну реформу, який мав на меті перерозподіл землі у великих маєтків для збільшення розміру дрібних ферм.

Перша світова війна та її наслідки

У передвоєнні роки ставало дедалі важливішим визначити ставлення Німеччини до Данії в разі європейського конфлікту. Німці добре знали, що Шлезвізька справа викликала у багатьох данців ненависть до всього німецького, а постійні суперечки між датською меншиною та німецькою адміністрацією в Шлезвігу посилювали напругу між двома країнами. Датські уряди після 1901 року докладали зусиль, щоб запевнити Німеччину в доброзичливому нейтралітеті Данії, але розбіжності щодо реалізації цієї політики залишалися непримиреними. На початку війни в 1914 році Німеччина наполягла на тому, щоб Данія заклала міни у Великому Бельті, протоці між кількома датськими островами, яка з’єднує Балтійське море з Північним морем. Однак, оскільки британський флот не робив серйозних спроб прориву, нейтралітет зберігався.

Перша світова війна дала Данії та іншим нейтральним країнам хороші експортні ринки у воюючих країнах, але конфлікт також призвів до дефіциту поставок. Через широку закордонну торгівлю економічне життя країни було вразливим. Особливо це стало актуальним у 1917 році, коли Німеччина обрала необмежену підводну війну. Існував дефіцит сировини як у сільському господарстві, так і в промисловості, і уряд нормував низку споживчих товарів.

Версальський договір і його наслідки

Версальський договір, підписаний наприкінці війни, містив пункт про те, що частина Шлезвіга повинна повернутися до Данії відповідно до принципу самовизначення. Кордон було визначено плебісцитом у 1920 році. Невдоволення, яке виникло внаслідок проведення кордону, у поєднанні з робочими заворушеннями та незадоволенням обмеженнями, що залишилися під час війни, призвело до падіння уряду в тому ж році. Потім до влади прийшов лівий уряд, підтриманий консерваторами.

Міжвоєнний період

У 1924 році соціал-демократи під керівництвом Торвальда Стаунінга сформували уряд меншості за підтримки радикалів. Це був перший уряд робітничого класу в Данії. До кабінету міністрів увійшла історик Ніна Бенг, яка стала першою жінкою, що обійняла посаду міністра в демократично обраному уряді Данії. З 1926 по 1929 роки ліві, підтримувані консерваторами, знову прийшли до влади; однак соціал-демократи здобули ще одну перемогу на виборах у 1929 році, і коаліційний уряд під керівництвом Стаунінга було сформовано з Радикальною партією.

Велика депресія

Критичні економічні умови, включно з періодичним високим рівнем безробіття після Першої світової війни, були постійною проблемою для урядів 1920-х років. У 1922 році найбільший приватний банк країни Landmandsbanken зазнав банкротства. Наступне десятиліття було не легшим. Високий рівень безробіття був результатом Великої депресії початку 1930-х років: у 1933 році постраждало близько 40 відсотків організованих промислових робітників. Коли Велика Британія відмовилася від золотого стандарту в 1931 році, Данія наслідувала її приклад. Найбільшим ударом для датської економіки, однак, було встановлення Великобританією в 1932 році системи пільгових тарифів для своїх колоній, що зменшило данський експорт до Великобританії.

Друга світова війна

З початком Другої світової війни Данія знову оголосила про свій нейтралітет, але 9 квітня 1940 року Німеччина вторглася в країну, порушивши цей нейтралітет. Данія капітулювала без бою, і країна була окупована німецькими військами. Незважаючи на окупацію, данський уряд продовжував функціонувати під німецьким контролем до 1943 року, коли німці взяли на себе повний контроль.

Післявоєнний період

Після завершення війни у 1945 році Данія повернулася до демократичного правління. Період повоєнної відбудови супроводжувався реформами і швидким економічним зростанням. Данія приєдналася до ООН у 1945 році, а також стала членом НАТО у 1949 році, що забезпечило їй місце в міжнародних альянсах і сприяло безпеці країни.

Висновок

XX століття було для Данії часом великих змін і випробувань. Від переходу до парламентської демократії і через випробування двох світових війн, до періоду відбудови і економічного зростання, Данія змогла зберегти свою незалежність і демократичні традиції, одночасно зміцнюючи свою позицію на міжнародній арені.

Данило Ігнатенко

The post Данія у 20 столітті first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Міністерство юстиції Данії підштовхує парламентаріїв прийняти позитивне рішення щодо законопроекту, який здатний заборонити використання традиційного мусульманського одягу нікабу та бурки на вулиці, повідомляє «Інтерфакс. Релігія». Як зазначають данські юристи, в тексті законопроекту безпосередньо не згадується конкретний одяг. Однак, саме ісламський одяг закриває обличчя, – тому нікаб та бурка підпадають під законодавчу заборону.

Цим самим, з березня Данія може поповнити перелік європейських держав, які наклали табу на використання одягу, що ускладнює процес встановлення особи. Ще кількома роками поспіль подібні обмеження почали діяти у Нідерландах, Бельгії, Франції, Болгарії, окремих районах Німеччини, Італії та Швейцарії.

Як повідомляє інформаційний ресурс «Islam-today», подібна законодавча ініціатива викликала шквал критики серед користувачів соцмереж у Данії та інших європейський країн. З іронією чимало датчан зазначили, що скоро після заборони нікабу, автоматично підпадатимуть під юридичне табу «карнавальні маски» та «накладні бороди», оскільки ці предмети заважатимуть ідентифікації людини. Місцевим юристам нічого не залишалось, як пояснити, що «маскам на Хелоуїн та шапкам з шарфами у холодну погоду новий закон не завадить».

Карними санкціями за порушення закону призначено штраф у сумі 168 доларів США, тобто 1000 датських крон. Після повторного порушення закону, творці законопроекту пропонують призначити штраф у 10-ти кратному розмірі від суми основного штрафу.

Нагадаємо, що іслам в Королівстві Данії після Народної євангелічно-лютеранської церкви є однією з найчисельніших релігій. На батьківщині Андерсена, згідно зданими Держдепу США до мусульманської спільноти належать 3,7% населення, з них 2800 етнічних датчан, що знайшли своє духовне покликання в ісламі.

The post Данія планує заборонити нікаб та хіджаб у громадських місцях first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.