Концепція Tabula Rasa (лат. “чиста дошка”) є однією з найважливіших ідей в історії філософії, епістемології та психології. Вона передбачає, що людський розум при народженні є порожнім, а всі ідеї та знання формуються через досвід, отриманий завдяки відчуттям та сприйняттю зовнішнього світу. Ця концепція має глибоке коріння в античній філософії, але найбільшого розвитку набула в епоху Просвітництва, зокрема завдяки працям Джона Локка та інших емпіриків
.
Ідея порівняння розуму з чистою дощечкою вперше зустрічається в працях Аристотеля, зокрема в його творі “De anima” (“Про душу”), написаному в IV столітті до н. е. Аристотель стверджував, що розум людини спочатку є потенційним, але не активним, і лише через вплив зовнішніх об’єктів він набуває знань. Ця ідея була розвинена стоїками та перипатетиками (учнями Аристотеля), які також підкреслювали важливість почуттів у формуванні розумових процесів.
Однак античні філософи не вважали розум абсолютно порожнім. Навпаки, вони акцентували увагу на вроджених здібностях розуму, які, хоча й неактивні спочатку, здатні трансформувати відчуття в знання через інтелектуальні процеси.
Новий етап у розвитку концепції Tabula Rasa пов’язаний з ім’ям Джона Локка, англійського філософа-емпірика кінця XVII століття. У своїй праці “Есе про людське розуміння” (1689) Локк запропонував радикальний підхід, згідно з яким розум людини при народженні нагадує “білий папір, позбавлений усіх символів”. Він стверджував, що всі ідеї та знання походять із досвіду, який надається через відчуття та рефлексію.
Локк не вважав, що розум є абсолютно порожнім до досвіду. Навпаки, він визнавав наявність вроджених механізмів, таких як рефлексія (здатність усвідомлювати власні ідеї, відчуття та емоції), які дозволяють людині обробляти інформацію, отриману через досвід. Однак Локк критикував ідею вроджених ідей, вважаючи їх “нікчемними” та позбавленими реального змісту. Наприклад, він вважав, що такі твердження, як “душа є душа” або “кожна людина є тварина”, є тавтологічними і не несуть нових знань.
Ідеї Локка знайшли продовження в працях інших емпіриків, зокрема Девіда Юма, шотландського філософа XVIII століття. Юм розвинув концепцію Tabula Rasa, акцентуючи увагу на ролі досвіду та асоціацій у формуванні знань. Він стверджував, що всі ідеї походять із відчуттів, а розум є лише інструментом для їх об’єднання та аналізу.
Юм також запровадив поняття “апріорного знання”, яке, на його думку, обмежується логічними та математичними істинами. Він вважав, що таке знання не потребує емпіричного підтвердження, але його зміст є обмеженим і не може розкрити природу реального світу.
Концепція Tabula Rasa залишалася впливовою в британській та англо-американській філософії до середини XX століття. Вона стала основою для розвитку аналітичної філософії, яка акцентує увагу на логічному аналізі мови та знання. Крім того, ідея про те, що розум формується через досвід, знайшла відображення в психології, зокрема в біхевіоризмі та когнітивній психології.
Сучасні дослідження в галузі нейронаук та когнітивних наук підтверджують, що розум людини не є абсолютно порожнім при народженні, але має певні вроджені структури, які дозволяють обробляти інформацію. Однак ідея про те, що досвід відіграє ключову роль у формуванні знань, залишається актуальною.
Данило Ігнатенко
