У статті відображено основні тенденції використання засобів масової інформації українськими п’ятидесятниками з метою поширення місіонерсько – євангелізаційної діяльності.
Актуальність дослідження полягає в чіткому об’єктивному аналізі основних засобів масової комунікації українського п’ятидесятництва. Але до кінця не можна визначити, які із ЗМІ можна віднести до групи п’ятидестяників, а також ті, що стосуються, зокрема, харизматичних рухів, оскільки харизмати та п’ятидестяники мають спільні знаменники у своїй обрядовості та віровченні, тому їх важко розрізнити. Хоча позиції цих двох конфесій щодо інтерпретації Святого Письма суттєво відрізняються.
Джерельною базою дослідження є статті Вікторії Любащенко, Анатолія Колодного, Максима Балаклицького, монографія Алли Бойко, а також інтернет та друковані ЗМІ українських п’ятидесятників.
Метою і завданням дослідження є висвітлення питання історії та розвитку п’ятидесятницьких ЗМІ, як один із найактивніших впливів на формування соціокультурної ідентичності українських протестантів на теренах пост-радянської України
Основний зміст статті: Наприкінці ХХ ст. виник особливий вид комунікації, який сьогодні став чи не головним засобом передачі інформації – це інтернет. Впродовж останніх десятиліть практично всі релігійні об’єднання , крім періодичних видань відкрили свої теле – і радіокомпанії, запроваджували блоги та створили сайти.
Тому, на даний час практично не можна уявити діяльність будь – якої церкви без газет, журналів чи інтернет-сайтів. Кожна релігійна течія намагається заполонити частину своєї медійної аудиторії для місіонерсько-євангелізаційної роботи. За період незалежності України закріпили за собою вагому частину українського медійного простору, також п’ятидесятницькі ЗМІ.
Серед представників українського п’ятидесятництва, які з’являються у ЗМІ, особливо активну позицію займає керівник ЦХВЄ України Михайло Паночко. Він постійно бере участь в екуменічних молитвах за нашу країну. Варті уваги, зокрема, його виступи під час святкування Незалежності України, коли президентом був Віктор Ющенко, а також під час святкування 1025 – річчя Хрещення Київської Русі. Як старший єпископ єпископ ЦХВЄ Паночко постійно проповідує в релігійних ЗМІ,у тому числі на міжнародних каналах CNL та ТБН. Він веде особистий блог на сайті РІСУ (Релігійно Інформаційна Служба України) [4, с. 29].
Варто зауважити, що українське п’ятидесятництво не є одноманітним та єдиним у своїй структурі. Воно має велику кількість автономних об’єднань та незалежних церков, які не завжди погоджуються з вченням ЦХВЄ, й пропагують власні тлумачення Святого Письма та свої соціо – релігійні особливості . Хоча з 1990 –х рр. розпочався рух за відновлення єдності усіх християн віри євангельської ( 25-26 травня 1990 р. у місті Коростень, (Житомирської області створено Союз Церков Християн Віри Євангельської). Сьогодні серед засобів масової комунікації цього напрямку п’ятидесятництва важливу роль у місіонерсько – євангелізаційній роботі відіграє офіційне видання ЦХВЄ – журнал «Благовісник», який виходить щоквартально з 1992 р. У журналі «Благовісник» періодично друкуються проповіді п’ятидесятницьких пасторів та богословів, повідомлення про з’їзди представників ЦХВЄ, проведення конференцій. Окремі публікації присвячуються морально-етичним проблемам й спрямованні на духовно – моральний розвиток і виховання молоді. Крім того в журналі «Благовісник» постійно оновлюється статистика громад ЦХВЄ, кількість її членів, дані про навчальні заклади, інституцій, мас – медіа, тощо. Журнал «Благовісник» видається двома мовами: українською та російською, має власний сайт в мережі інтернет (http://www.blag.org.ua/ . Архіви номерів розміщенні у PDF версії ) [5,с.16 ].
Протягом 1967– 2010 рр. ХВЄ видавали журнал «Євангельский голос», який був першою періодикою цього п’ятидесятницького об’єднання. Видання журналу «Євангельский розпочалось в Канаді серед української п’ятидесятницької діаспори. Як офіційне видання ЦХВЄ журнал «Євангельский голос» був зареєстрований у 1990 р., коли було засновано Союз ЦХВЄ [6, с. 17].
Станом на2013 р. п’ятидесятники України видають 27 газет (згідно з статистикою журналу «Благовісник» за 2 квартал 2013 р.). Серед великої кількості цього виду періодики можна виокремити газети «Вірую», «Голос Надії», «За євангельську віру». Наприклад, газета «Вірую» є культовим і найпопулярнішим періодичним виданням українського та діаспорного п’ятидесятництва. Вона виходить накладом 60 тисяч примірників, 23 тисячі примірників газети «Вірую» відправляються закордон (Канаду, США, Францію, Аргентину). Періодичність видання складає один номер в місяць.
У газеті «Вірую» публікуються проповіді богословів та пасторів ЦХВЄ, а також історії та свідчення п’ятидесятницьких парафіян. Крім того, традиційно публікуються оповідання морально-етичного змісту. Дана газета також розміщується на сайті Церкви Християн Віри Євангельської (http://viruyu.at.ua ) [9, с.12].
Серед українських п’ятидесятницьких радіо- та теле-передачі варто виділити телепередачу «На початку було Слово», яку веде старший єпископ ЦХВЄ Паночко на телеканалі «Рема». У цій передачі він порушує проблеми інтерпретації Святого Письма, моралізує окремі вірші із Біблії. Крім цієї телепередачі, є ще передача («Теорема» та «Вірую», низка радіопередач. Особливою активністю вирізняється радіопередача «Вірую», яка з 1999 р. щотижнево на Івано-Франківському обласному радіо.
Ще одним важливим позитивним показником серед медійної аудиторії є євангелізаційно – місіонерська робота цього напрямку голови ради старійшин ЦХВЄ Василя Боєчка. Ними здійснюється процес євангелізації та місіонерської дільності у прямому ефірі телепередач, а також у згаданих виданнях: «Благовісник», «Голос надії», «Євангельський голос».
Як вже зазначалось, українське п’ятидесятництво не є одноманітним. В Україні існує доволі багато різноманітних незареєстрованих рухів п’ятидесятників та неоп’ятидесятників, які у свою чергу мають власні незалежні ЗМІ. Доцільно згадати відому київську п’ятидесятницьку церкву «Хіллсонг», що не входить до числа ЦХВЄ, але є членом світового пятидесятницького союзу «Асамблея Бога». [13, с. 12]
Церква «Хіллсонг» набула значного поширення в Києві, де кількість її парафіян за приблизними підрахунками складає близько 3000 осіб [13, с.18]. Засновником цієї церкви вважається австралійський пастор Браян Хьюстон, який створив її з метою популяризації християнства за допомогою сучасних методів. Зокрема, церква використовує у богослужіннях рок та реп музику, а недільні зібрання нагадують здебільшого концерти.
Між тим церква «Хіллсонг» різко виступає проти наркотиків, алкоголю, абортів та дошлюбних статевих відносин. Слід звернути увагу, що парафіянами церкви «Хіллсонг» є переважно молоді люди 16-25 років (пастор церкви «Хіллсонг» Євген Касевич називає їх «тінейджарами»). Церква «Хіллсонг» – одна із перших п’ятидесятницьких церков України, яка запровадила мобільний додаток «Хіллсонг», для прослуховування та перегляду у прямому ефірі богослужінь. [13, с. 25].
Досить зручним у використанні є сайт церкви «Хіллсонг», що нагадує міні соціальну мережу, де можна обмінюватися фото, відео, музикою, та спілкуватися наживо. Пастор Євген Касевич постійно виступає на міжнародних харизматично- пятидесятницьких каналах CNL та ТБН. Також церква «Хіллсонг» має свої сторінки в соціальних мережах, а також є партнером порталу INVICTORY та каналів CNL та ТБН.
Крім ЦХВЄ та церкви «Хіллсонг», є інші п’ятидесятницькі церкви, які через ЗМІ мають можливість активно пропагувати своє віровчення, у тому числі й досить консервативно налаштовані рухи п’ятидесятництва. Такими, зокрема є Об’єднана Церква Християн Віри Євангельської «воронаєвського» напрямку п’ятидестяництва). ОЦХВЄ діє в Росії, Україні, Латвії, Литві, Естонії, Вірменії, Білорусії та інших країнах пострадянського простору [13]. Загалом ОЦХВЄ об’єднує близько 2000 релігійних спільнот. Значна кількість ОЦХВЄ присутня в Україні, оскільки «воронаєвський» напрямок був в країні на початку 1920 – х рр.
Серед ЗМІ ОЦХВЄ потрібно виділити журнал «Євангеліст», де традиційно публікуються відомості про з’їзди, конференції ОЦХВЄ, проповіді керівників та авторитетних богословів. У з’ясуванні особливостей діяльності п’ятидесятників необхідно зважити на ту обставину, що інколи важко визначити, які групи церков доцільно відносити до традиційних п’ятидесятницьких, а які до харизматичних. Адже харизмати фактично є ліберальним крилом п’ятидесятництва: деякі вчені називають їх також неоп’ятидесятниками. Зауважмо, що так звані харизматичні або неоп’ятидесятницькі церкви в Україні активно займаються еванелізаційно-місіонерською роботою за допомогою ЗМІ [12, с. 315].
Українські неоп’ятидесятники або ж харизмати мають свої власні телеканали, серед яких – ТБН та CNL. Власне такі телеканали не обмежуються українськими телеглядачами, а транслюються по всьому світу. Телеканал ТБН декларував, що кількість телеглядачів по всьому світу становить 100 мільйонів людей.
Значну місіонерську роботу проводить газета неоп’ятидесятництва «Камень Креугольний», яку Балаклицький називає фундаменталістською. Він у статті «Газета «Камень Краеугольный» зазначає: «Найактивнішим і найцікавішим автором газети є її редактор Руслан Кухарчук. Його журналістський стиль уповні віддзеркалює харизматичний тип релігійності. Вже говорилося про наступальний характер фундаменталізму, його чітку ієрархічність, яка перш за все висвітлюється у патріархальному пафосі. З цих позицій редактор «оголошує війну» політкоректності, лібералізму, моральному релятивізму, гуманізму» [1, с. 2]. Загалом, вітчизняні науковці по – різному дивляться на цю проблему.
Широкого розмаху набуває наукове дослідження протестантських богословських комунікацій у працях Балаклицького. Акцентується увага на харизматично- п’ятидесятницьких інтернет – ЗМІ, які мають можливість для свого поширення у сучасному медіапросторі [3, с. 13].
У своїй статті «Протестантське богослов’я комунікації» М. Балаклицький зазначає, що «комунікативний протестантизм переважно розглядає проблеми місіології – методи донесення потенційно до кожного члена суспільства євангельської вістки (у тлумаченні церковної громади). Такий акцент пізнього протестантизму, поширеного в Україні, спричинений тим, що анабаптистський рух ХVII сторіччя, не зустрівши підтримки можновладців, мусив повернутися до того статусу християнства, де його легалізував римський імператор Костянтин у ІV столітті. Ще одним фактором була відмова від хрещення немовлят» [2, с. 110]
Вітчизняний релігієзнавець Колодний у своїй статті «Свобода совісті для і в мас-медіа» чудово розкриває поняття «конфесійна преса». Вчений позначає це наступними словами: «Відтак, конфесійна преса, якщо вона розрахована на масового читача, а не лише на послідовника цієї релігійної течії, цим самим порушує не лише право за умов гарантованої свободи совісті на плюралізм світоглядних інформацій, а й такий принцип цієї свободи, як право вільно вірити, вибирати віру і церкву. Водночас тут порушується ще й відомий принцип Святого Писання: не лжесвідч. В тому разі, коли журналіст подає хибну, тенденційно підібрану інформацію, він свідоме лжесвідчить, а відтак не лише свідомо виявляє свою несумлінність, а й бере за ці лжесвідчення гріх на свою душу» [10, с. 2].
Посилаючись на дослідження М. Балаклицького, А. Бойко, стверджує, що сам журналістикознавець робить спробу висвітлення протестантських мас-медіа, їх розвитку як єдиної комунікаційної системи, відповідно ланки якої є між собою тісно пов’язаними [4, с. 150].
Характерною рисою представників ЦХВЄ є поєднання теоретичного дослідження з мас-медійною практикою, які працюють у конфесійних ЗМІ, висвітлюючи релігійні процеси у пресі, інтернет-виданні, радіо, телебаченні у регіональних і міжрегіональних областях України.
У статті «Новітні трансформації процесу релігійних комунікацій в українському суспільстві» Свистунов зазначає, що «поле комунікацій з кожним роком стає все більш і більш напруженим, постійно удосконалюються технології передавання інформації. Проте релігійні комунікації не губляться в цьому глобальному потоці інформації, що швидко зростає. Навпаки, вони стають все більш вагомими і визначальними в розвитку світової історії. Щоправда, змінюється структура і зміст релігійних комунікацій» [11, с. 215]. .
Отже йдеться про процес трансформації релігійних комунікацій і їхній інтенсивний розвиток в сучасному глобалізованому українському суспільстві. Це власне супроводжується удосконаленням новітніх інформативних технологій. Оскільки суспільство живе в інформаційному просторі, йому доступними і зручними є засоби масової комунікації, а відтак релігійні комунікації відіграють чи не найважливішу роль у світовій історії людства. Зрештою комунікативні засоби дають можливість інформувати суспільство про будь – які об’єктивні події або ж процеси, що відбуваються у сучасному глобалізованому світі. Глобальний потік інформації в українському суспільстві поступово зростає, що зумовлено прогресивним розвитком більш вдосконалених технологій, які сприяють пізнавальному процесу дійсності.
ВИСНОВКИ: ЗМІ мають відкритий простір для своєї діяльності, вагому роль якого відіграють релігійні комунікації в сучасному глобальному світі, на чому наголошують науковці, А. Колодний – про свободу в мас-медіа; М. Балаклицький – про комунікативне богослов’я і трансформацію харизматичного періодичного видання у суспільство; А. Бойко – стосовно поширення мас- медіа як єдиної комунікативної системи в протестантизмі; С. Свистунов – про трансформаційні процеси релігійних комунікацій у сучасному українському суспільстві, їхній прогресивний розвиток у глобальному інформаційному просторі.
Таким чином, навіть поверхневий аналіз засобів масової комунікації п’ятидесятників в Україну, дає можливість констатувати, їхній безпосередній вплив через засоби масової інформації, поширення місіонерської діяльності як в регіональному так і міжрегіональному просторі.
Дмитрук Ігор
Література:
1.Балаклицький М. Газета «Камень краеугольный» : фундаменталістська трансформація суспільства через трансформацію ЗМІ / Максим Балаклицький // Діалог. Медіа студії : зб. наук. праць / за заг. ред. Александрова О. Вип. 7. — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. — С. 49–55.
2.Балаклицький М. Мас-медіа в культурних війнах українських протестантів [Електронний ресурс] / Максим Балаклицький // Интернет-газета «Путь». — 28.10.2008. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Natural/vkhnu/Soc_kom/2010_903/content/balaklitskyj.pdf
3.Балаклицький М. Протестантське розуміння масово інформаційної діяльності [Електронний ресурс] / Максим Балаклицький // Интернет газета «Путь». — 24.02.2009. — Режим доступу : http://www.asd.in.ua/archives/1188292486
- Бойко А.А. Релігія в Мас – Медія України [Текст] /А.А. Бойко – К.: – 2009. – 158 с.
- Журнал Благовісник № 1 2013 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/journals/blag
6.За євангельську віру [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/newspapers/2011-04-22-11-21-41
- Мельник В. І. Новий тип віруючого у п’ятидесятництві [Текст] / В. І. Мельник – К.: Видавництво Т–во Знання України. – 1991. – 48 с.
8.Мельник В. Концепція соціального Євангелія у контексті суспільної активізації протестантизму. // Церква і соціальні проблеми. [Текст] / В. Мельник – Львів, поліграф технікуму 1994 . С 246 – 255.
- Програма На початку було слово [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/teleprogrami/na-pochatku-bulo-slovo
- Релігійна свобода: мас–медія, школа і церква як суспільні фактори утвердження // Науковий щорічник. / За загальною редакцією д. філос. н А. Колодного. – К., 2001. – 177с.
- Свистунов. С Новітні трансформації процесу процесу релігійних комунікацій в українському суспільстві [Текст] / Свистунов. С. // Українське Релігієзнавство № 51 К.: – 2009. 220 с.
- Слободяник В.А. Очерки по истории пятидесятничества (с комментариями). [Текст] / В.А. Слободяник – Ирпенская Библейская Семинария ВСО ЕХБ, 2000. –– 320 с.
- Церква Хілсонг [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://myhillsong.com.ua/
