Сіонізм — це єврейський націоналістичний рух, який поставив за мету створення та підтримання єврейської національної держави в Палестині — історичній батьківщині єврейського народу. Палестина, відома в єврейській традиції як Ерец-Ісраель, завжди займала центральне місце в єврейській релігії, культурі та самоусвідомленні.
Цей рух, що виник у другій половині XIX століття у Східній та Центральній Європі, став відповіддю на століття вигнання, переслідувань і прагнення до повернення на рідну землю. У своїй основі сіонізм — це продовження багатовікової прив’язаності євреїв до землі, яка, відповідно до юдаїзму, є обіцяною Богом. Сам термін “Сіон” — один із пагорбів стародавнього Єрусалима — символізує не лише географічну місцевість, але й духовний зв’язок з Богом.
Засновники та розвиток ідеї
Сіонізм як організований рух сформувався завдяки зусиллям таких видатних лідерів, як Теодор Герцль, якого вважають “батьком” сучасного сіонізму. У своїй праці “Єврейська держава” (1896) Герцль виклав ідею створення незалежної єврейської держави як єдиного способу вирішення “єврейського питання” в Європі.
У 1897 році він скликав перший Сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія), де була створена Всесвітня сіоністська організація. Основною метою руху було проголошено “створення для єврейського народу національного дому в Палестині, гарантованого міжнародним правом”.
Однак сіоністський рух не був однорідним. Існувало кілька напрямів:
- Політичний сіонізм, очолюваний Герцлем, який робив ставку на дипломатію для досягнення мети.
- Культурний сіонізм, лідером якого був Ахад Гаам, акцентував увагу на відродженні єврейської культури, мови та духовності.
- Соціалістичний сіонізм, представлений Давидом Бен-Гуріоном, бачив майбутню єврейську державу як соціалістичне суспільство з рівністю та колективною власністю на землю.
Сіонізм і повернення до Палестини
Наприкінці XIX — початку XX століття почалися перші хвилі репатріації євреїв до Палестини. Цей процес, відомий як алія (івр. “підйом”), часто супроводжувався важкими умовами, але репатріанти засновували поселення, відновлювали сільське господарство та відроджували іврит як живу мову.
У 1917 році ситуація радикально змінилася після проголошення Декларації Бальфура, в якій британський уряд підтримав ідею створення “єврейської держави” в Палестині. Цей документ став важливим дипломатичним здобутком сіоністського руху, але також викликав опір з боку арабського населення регіону, що заклало основу для майбутніх конфліктів.
Данило Ігнатенко
