У хеттському суспільстві шлюбна система мала яскраво виражений патріархальний характер. Це підтверджують як правові норми, так і культурна практика, описані в хеттських законах. Як зазначає англійський дослідник О. Герні, батько мав необмежену владу над своєю родиною. У законодавстві навіть зафіксовано положення, за яким батько, що вбив дитину, мав віддати за неї свого сина — це свідчить про персональну відповідальність у межах родини.
Шлюб у хеттів розглядався як передача жінки від батька до чоловіка. Жінка «передавалась» у власність чоловіка, а сам шлюб був тісно пов’язаний з економічними зобов’язаннями. Чоловік ставав повноправним володарем своєї дружини, а в разі її зради мав повне право вирішувати її подальшу долю. Попри це, певні привілеї жінок у хеттському суспільстві можуть вказувати на залишки більш ранніх форм соціальної рівності.
Процес укладення шлюбу складався з кількох етапів. Першим була заручини, які супроводжувалися подарунком від нареченого. Однак ці заручини не накладали суворих юридичних зобов’язань. Дівчина мала право, навіть без згоди первинного нареченого, вийти заміж за іншого, якщо повертала попередній подарунок. Це свідчить про певну гнучкість у сімейному праві.
Церемонія одруження зазвичай включала символічне «викрадення» нареченої з її дому — хеттською це називалося «кусата». Цей обряд дуже подібний до вавилонських традицій, де така дія сприймалась як свого роду викуп нареченої. Додатково до цього, жінка отримувала посаг — «івару» — від свого батька. Якщо ж після цього сторони відмовлялися від укладення шлюбу, це вважалося порушенням договору, і винна сторона зазнавала штрафних санкцій. Наречений втрачав «кусата», а родина нареченої мала сплатити компенсацію.
Молодята зазвичай селилися в окремому домі, однак не було рідкістю, коли жінка залишалась жити в домі свого батька. Така практика теж мала юридичне підґрунтя. У випадку смерті жінки посаг ставав власністю чоловіка, якщо вона жила в його домі. Якщо ж вона мешкала в домі батька, посаг, ймовірно, передавався дітям.
Хеттське законодавство також чітко регламентувало шлюбні обмеження. Категорично заборонялись статеві стосунки між близькими родичами: матір’ю, сестрою, донькою дружини від попереднього шлюбу. Чоловік не міг взяти в шлюб сестру чи доньку своєї дружини, поки живі її батько чи брат. Це свідчить про розвинену систему етичних і родинних норм.
Таким чином, шлюб у Хеттському царстві не був виключно приватною справою — він мав чіткі правові рамки, виконував соціальну функцію та вбудовувався в ієрархічну структуру суспільства. Жінка була підконтрольна спочатку батькові, а потім чоловікові, хоча в деяких випадках її права захищалися законами. Хеттське шлюбне право є цінним джерелом для розуміння гендерних ролей та соціальної організації стародавніх суспільств.
Данило Ігнатенко
