Протестантський союз, створений у 1608 році, був військовим альянсом між протестантськими державами Німеччини, спрямованим на взаємний захист від зростаючої могутності римо-католицьких держав у Європі періоду Контрреформації. Цей союз виник на тлі загострення релігійних конфліктів, які загрожували стабільності Священної Римської імперії та всієї Європи.
Історичний контекст та передумови
У лютому 1608 року на сеймі (рейхстазі) Священної Римської імперії католицькі князі внесли пропозицію про реституцію всіх нещодавно секуляризованих церковних земель. Ця пропозиція викликала різкий спротив серед протестантів. Коли її відхилили, група князів-протестантів подала офіційний протест і вийшла з сейму. Цей акт став переломним моментом, який підштовхнув протестантські князівства до активних дій задля захисту своїх інтересів.
Заснування Протестантського союзу
14 травня 1608 року, у секуляризованому монастирі в Аухаузені, поблизу Нердлінгена на півдні Німеччини, шестеро князів-протестантів — курфюрст Пфальц Рейнський, герцоги Нойбурзький і Вюртемберзький, а також маркграфи Баден-Дурлаха, Ансбаху і Кульмбаху — утворили оборонний союз на 10 років. Вони зобов’язалися взаємно підтримувати одне одного у разі нападу.
Хоча курфюрст Пфальц виконував функції «директора» союзу, його справжнім керівником був голова військової ради, принц Крістіан Ангальт-Бернбурзький. Він відразу ж почав розширювати союз, залучаючи нових членів. Невдовзі до союзу приєдналися дев’ять князів і 17 міст, а Англія, Голландська Республіка та Швеція пообіцяли підтримку. Ці дії спровокували створення контральянсу — Католицької ліги (1609) під керівництвом герцога Максиміліана I Баварського.
Внутрішні протиріччя та розпад
Протестантський союз зіткнувся з серйозними внутрішніми протиріччями. Від самого початку його сила підривалася боротьбою між лютеранами та кальвіністами, а також між містами та територіальними магнатами. Потужний протестантський курфюрст Саксонії відмовився приєднатися до союзу, що суттєво послабило його позиції.
До 1617 року, коли союз мав бути відновлений, кілька його членів відійшли (зокрема курфюрст Бранденбурга). Хоча решта членів погодилася продовжити свій пакт ще на чотири роки, вони обмежили його дію лише на захист існуючих територій членів. Це рішення мало важливе значення, коли у 1619 році богемські маєтки запропонували свою корону курфюрсту Фрідріху V з Верхнього Пфальцу, директору унії. Члени союзу дали зрозуміти, що вони захищатимуть лише його німецькі території, а не Богемію.
Завершення діяльності та спадок
У 1620 році, коли Католицька ліга мобілізувалася, Протестантський союз також зібрав війська, але невдовзі погодився на пакт про нейтралітет (Ульмський договір, 3 липня 1620 р.), за яким обидві сторони домовилися не нападати одна на одну. Це дозволило армії Католицької ліги вторгнутися в Богемію, що призвело до поразки Фрідріха та принца Ангальт-Бернбурзького в битві біля Білої гори. Зрештою, 12 квітня 1621 року, після тріумфу католиків і втечі лідерів союзу у вигнання, Протестантський союз розпався.
Протестантський союз став символом релігійних та політичних конфліктів, що визначали розвиток Європи у XVII столітті. Його розпад не лише сприяв посиленню Католицької ліги, але й віщував початок Тридцятирічної війни — одного з найкривавіших конфліктів в історії Європи.
Данило Ігнатенко
