Половці або кипчаки, представляють одну з найбільш цікавих і важливих сторінок історії тюркських племен. Ця слабо організована племінна конфедерація займала величезні простори євразійського степу в період середньовіччя, впливаючи на політичну, військову та культурну ситуацію у всьому регіоні.
Географічне розселення та походження
До середини XI століття кипчаки контролювали обширні території — від північних околиць Аральського моря до степів північніше Чорного моря. Їхня історія міграцій розпочалася ще у IX столітті, коли частина племен, які спершу оселилися поблизу китайських кордонів, почала переселятися у Західний Сибір. Згодом вони просунулися до Заволжя (нинішній Західний Казахстан), а в XI столітті зайняли степи України та південного заходу Росії.
Західна їх частина стала відомою як половці або куманці. Ці назви, які в перекладі означають «бліді» чи «жовті», вказували на їхню зовнішність або особливості культури.
Спосіб життя та соціальна організація
Кипчаки були кочівниками-скотарями, які пересувалися просторами степів у пошуках кращих пасовищ. Їхнім домом були юрти — мобільні намети, що легко розбиралися й переносилися. Кипчаки також відзначалися військовою майстерністю. Як вправні вершники та воїни, вони брали участь у численних конфліктах з сусідніми державами та народами, включаючи Візантію, Київську Русь, угорців і печенігів. Їхня роль у цих конфліктах часто змінювалася: вони могли підтримувати як одну, так і іншу сторону.
Монгольська навала та наслідки
На початку XIII століття кипчаки зіткнулися з новою загрозою — монгольською навалою. У 1221–1223 роках вони брали участь у битвах на боці як монголів, так і місцевих слов’янських князів. Однак друга хвиля монгольського вторгнення, яка почалася в 1237 році, стала фатальною. Більшість їхніх земель була включена до складу Золотої Орди — найзахіднішої частини Монгольської імперії.
Західні кипчаки, або куманці, шукали притулку в Угорщині, де стали важливою частиною місцевої військової структури. Водночас деякі кипчацькі воїни почали служити найманцями для латинських хрестоносців і Візантії.
Тюркський діалект половців був зафіксований у таких важливих пам’ятках, як «Codex Cumanicus», тристоронній словник кінця XIII століття, що включав кипчацьку, латинську та перську мови. Крім того, у Єгипті, де раби-кипчаки (мамлюки) відіграли вирішальну роль у створенні Мамлюкського султанату, були складені кипчацько-арабські словники та граматики. Ці джерела стали важливими для вивчення старотюркських мов.
Переможені кипчаки стали основним джерелом рабів для ісламського світу. Мамлюки — воїни, які походили з кипчаків — сформували елітний військовий прошарок в арміях династії Аюбідів. Їхній вплив виявився настільки значним, що вони заснували власну державу в Єгипті та Сирії, яка проіснувала до XIX століття.
Данило Ігнатенко
