Численні атаки вікінгів на Європу та Британські острови визначили період перед початком романської епохи. Почавши з набігів на ірландські монастирі у 790 році, ці атаки поступово перетворилися на широкомасштабні військові походи протягом століття, чому свідчили пограбування Парижа у 845 році та Константинополя у 860 році. Протягом наступних двох століть вікінги вчиняли набіги та іноді завоювували сусідні території. Кінець цього періоду припав приблизно на 1066 рік, коли нормани, що походили від вікінгів, захопили Англію.
Після прийняття християнства на Британських островах та в Ірландії після місії Святого Августина в 597 році монастирі на Гібернії (сучасній Ірландії) і сучасній Британії відіграли ключову роль у культурній спадщині по всій Європі, розвиваючи острівний, або гіберно-саксонський стиль. Цей стиль об’єднав криволінійні та взаємопов’язані орнаменти вікінгів та англосаксонської культури з мистецтвом та рукописними прикладами, надісланими із римської церкви.
У цей час на півночі Європи переважали кам’яні хрести та переносні артефакти, такі як металеві вироби та складні рукописи Євангелій. Митці, зокрема монахи, створювали шедеври, такі як Британська книга Дарроу (близько 650 року) та ірландська Келлська книга (близько 800 року), що включали численні ілюстрації до біблійних оповідей, портрети святих і вишукано оформлені килимові сторінки, що передували кожному Євангелію. Мистецтво, створене на островах, вплинуло на ілюмінацію романських рукописів, а також на розкішні кольорові інтер’єри та архітектурні декоративні деталі романських церков.
Каролінгське Відродження
Король франків (з 768 р.) та король лангобардів (з 774 р.), Карл Великий став імператором Священної Римської імперії у 800 році, зміцнивши своє панування в Європі та прагнучи відродити дух колишньої Римської імперії. Карл Великий сприяв мистецтву, будуючи нові церкви та палацові комплекси, зокрема палацовий комплекс у Аахені (бл. 800 р.), який став прикладом архітектурного величчя.
Архітектура Каролінгів віддзеркалювала ранні римські та візантійські стилі, втім, вона також вносила новаторські зміни у фасади церков, що віддзеркалювалося протягом Середньовіччя. Вестверк, як важлива частина церкви, підкреслював західний вхід до базиліки, що надавало будівлі монументальності.
Мистецтво Каролінгів, включаючи фрески та ілюміновані рукописи, відображало реалістичний підхід до зображення людської фігури, що мало великий вплив на романське та готичне мистецтво.
Абатство Клюні
На початку 900-х років у монастирях виникло незадоволення економічним та політичним контролем, який над ними здійснювала знать та імператор. Абатство Клюні розпочало чернечу реформу на основі уставу св. Бенедикта, який наголошував на мирі, праці, молитві, навчанні та автономії релігійних громад.
У 910 році Вільгельм Аквітанський заснував абатство Клюні, забезпечивши йому незалежність від світської та місцевої влади. Абатство стало лідером ордену бенедиктинців, заснувавши десятки монастирів по всій Франції. Клюні також став моделлю для архітектурних проектів у всій Європі.
Між 10-м і початком 12-го століть в Клюні було побудовано три церкви, кожна з яких була більшою за попередню. Клюні III, завершений у 1130 році, став найбільшою церквою в Європі і моделлю для подібних проектів.
Перший романський стиль
У 10 столітті романський стиль, відомий як ломбардський романський, розвивався у Ломбардії (північна Італія), південній Франції та Каталонії. Цей стиль, започаткований ломбардською гільдією каменярів, відрізнявся міцними кам’яними конструкціями, витонченими арками та вертикальними смугами для зовнішніх декоративних ефектів. Він особливо популярний у Каталонії, де знаходяться деякі найкращі зразки цього стилю.
Монастирські церкви та паломництва
У романську епоху монастирі, що раніше перебували під загрозою нападів вікінгів, стали політичними, економічними, релігійними та мистецькими центрами, які сприяли об’єднанню Європи та стабільності. Монастирі стали важливими пунктами на паломницьких маршрутах, які простягалися по всій Європі, включаючи Сантьяго-де-Компостела в Іспанії, місце поховання святого Якова, символічно важливе для католицької Європи.
Паломники вірили, що шануючи реліквії святих у церквах, вони можуть отримати заступництво у прощенні своїх гріхів. Це призводило до конкуренції між церквами за реліквії, навіть до викрадення монахами реліквій з інших храмів. У зв’язку зі зростанням паломників монастирі розширювалися, надаючи різноманітні послуги та стимулюючи розвиток ремісничих гільдій.
Монастирі у романську епоху стали центрами, що сприяли об’єднанню культури та духовності в Європі, а також відіграли ключову роль у паломництвах та збереженні реліквій. Це сприяло розвитку мистецтва та ремесел у той період, а також мала значний вплив на архітектурні та культурні тенденції Європи. Ломбардський романський стиль залишився важливим етапом у формуванні раннього середньовічного мистецтва та відіграв значну роль у формуванні європейської культурної спадщини.
Альона Дмитрук
