Плутон, об’єкт Сонячної системи, який довгий час був відомий як її найвіддаленіша та найменша планета, привертає увагу астрономів і дослідників вже понад дев’яносто років. З моменту свого відкриття в 1930 році, Плутон утримував статус планети, однак у серпні 2006 року, після довгих наукових дебатів, Міжнародний астрономічний союз переглянув його класифікацію, визначивши його як карликову планету. Ця зміна викликана новими відкриттями про його природу та місце в Сонячній системі, зокрема його зв’язок із поясом Койпера — регіоном, що містить численні об’єкти, які залишилися після формування Сонячної системи.
Історія відкриття та класифікація
Плутон був відкритий американським астрономом Клайдом Томбо в 1930 році за допомогою телескопа на обсерваторії Лоуелла в Аризоні. Спочатку цей об’єкт вважався дев’ятою планетою Сонячної системи, зокрема через його віддаленість і невеликі розміри. Однак, з часом, спостереження та аналіз показали, що Плутон суттєво відрізняється від планет, таких як Земля чи Юпітер. Це стало основою для його перегляду в класифікації, коли в 2006 році IAU визначила, що Плутон не відповідає всім трьом критеріям для планети. Зокрема, він не очищує свою орбіту від інших об’єктів, що є одним з вимог для планет.
Плутон та пояс Койпера
Плутон є великим об’єктом поясу Койпера — зони, що розташована за орбітою Нептуна і містить багато льодових та кам’яних об’єктів. Пояс Койпера є залишковим регіоном, що сформувався під час народження Сонячної системи, і Плутон є одним із найбільших представників цього регіону. Його орбіта, хоча і перетинає орбіту Нептуна, є нестабільною, що відрізняє його від планет, чиї орбіти стабільні і чітко визначені.
Фізичні характеристики
Плутон не видно неозброєним оком і навіть за допомогою телескопів його деталі спостерігати досить складно через величезну відстань від Землі. Його середня відстань від Сонця складає близько 5,9 мільярдів км, що робить його світловий сигнал неймовірно слабким. Сонячне світло, яке проходить майже 300 000 км за секунду, досягає Плутона лише через п’ять годин. На його поверхні температура настільки низька, що навіть такі гази, як азот і монооксид вуглецю, знаходяться в твердому стані, перетворюючи Плутон на замерзлу, темну планету.
Характерною рисою є наявність його найбільшого супутника — Харона, який є майже рівним за розмірами до самого Плутона. Це явище стало підставою для того, щоб називати їх подвійною системою. Харон та Плутон взаємно обертаються навколо спільного центру маси, що робить їх орбіту унікальною серед астрономічних об’єктів.
Вивчення Плутона
Хоча Плутон було важко досліджувати протягом багатьох десятиліть через його віддаленість, космічний зонд «New Horizons» США змінив це в липні 2015 року. Цей апарат пролетів повз Плутон і Харон, надаючи вражаючі зображення та детальну інформацію про ці об’єкти. Перші зображення, отримані зондами, розкрили безліч нових фактів про його поверхню, її структуру, атмосферу та взаємодії з іншими тілами поясу Койпера.
Плутон продовжує залишатися об’єктом наукових досліджень і дискусій. Завдяки новим технологіям, можливості для дослідження віддалених об’єктів Сонячної системи значно покращуються. Однак навіть з такими потужними космічними апаратами, ще багато аспектів Плутона залишаються невивченими. Подальші місії та спостереження, зокрема за допомогою нових орбітальних телескопів, можуть допомогти астрономам ще глибше зрозуміти фізичні і хімічні властивості Плутона, а також його роль у формуванні Сонячної системи.
Данило Ігнатенко
