Народ мандани — одне з найцікавіших племен північноамериканських рівнинних індіанців, чия історія та культура залишають глибокий слід у вивченні корінних народів Північної Америки. Традиційно проживаючи вздовж річки Міссурі на території сучасної Північної Дакоти, мандани відомі своїми унікальними земляними будиночками, багатою міфологією та складними соціальними структурами.
Історичний контекст
Вони належать до сіуанської мовної групи, а їхні усні перекази свідчать про те, що колись вони жили на сході Північної Америки, перш ніж переселитися на рівнини. До XIX століття вони мешкали у напівпостійних селах, які складалися з 12-100 або більше земляних будиночків куполоподібної форми. Ці села були оточені частоколами, що свідчить про високий рівень організації та обороноздатності.
Господарство та соціальна структура
Економіка базувалася на землеробстві, зокрема на вирощуванні кукурудзи, бобів, гарбузів, соняшнику та тютюну. Вони також полювали на бізонів, займалися рибальством і торгували з кочовими племенами. Соціальна організація манданів була побудована на зв’язках спорідненості та віку. У кожному селі було три вожді: один для війни, один для миру та один для повсякденного управління.
Культура та мистецтво
Мандани славилися своїми ремеслами, зокрема виготовленням кераміки, кошиків та розписаних шкур бізонів, які зображували героїчні вчинки племені. Їхнє мистецтво включало вишивку бісером, пір’я та малювання на шкірі, що відображало багатство їхньої культури.
Релігія та ритуали
Релігія була наповнена церемоніями та ритуалами, серед яких найважливішим був Окіпа — чотириденний ритуал, що включав молитви, самопожертву та спілкування з духами. Цей ритуал мав на меті вшанувати божественне, закликати бізонів та забезпечити виконання обітниць, даних Всевишньому.
Вплив колонізації та сучасність
Колонізація принесла їм численні епідемії, такі як віспа та коклюш, які значно скоротили чисельність племені. До 1837 року залишилося лише 100-150 представників манданів. У 1845 році вони об’єдналися з племенами хідатса та арікара, утворивши союз трьох племен. У XX столітті їхні землі були затоплені через будівництво Гарнізонної дамби, що змусило багатьох перейти від землеробства до скотарства чи роботи поза резерваціями.
На початку XXI століття чисельність нащадків оцінюється приблизно в 1300 осіб. Їхня культура та мистецтво продовжують надихати дослідників і митців, зберігаючи спадщину одного з найвизначніших племен Північної Америки.
Данило Ігнатенко
