Кіно «Воно» режисера Енді Мускетті, яке вийшло на екрани в 2017 році є хорошим драматичним фільмом жахів з комедійними елементами. Цей проект, вже друга екранізація однойменного роману Стівена Кінга. Художня картина детально показує атмосферу 80-тих, як це раніше чудово далося зробити серіалу «Дивні речі». «Воно» зацікавлює з самого прологу. Ми спостерігаємо за пригодами дітей, змушених протистояти монстрові, що може змінювати зовнішній вигляд.
Чудовисько з’являється в образі водночас по справжньому жахаючого і комедійного клоуна Пеннівайза. Це Зло вбиває дітей, харчуючись їхніми страхами. Акторська команда підібрана ідеально. Музика доповнює жахаючу атмосферу постійної напруги. В фільмі крім страшних моментів є жарти, зображення шкільного життя головних героїв. Дружба, яка показується в кіно нагадує екранізацію Стівена Кінга «Залишся зі мною» (1986 року).
Відмінно зіграли діти, а саме Софія Лілліс, Джейден Ліберхер, Уайят Оллет, Джек Ділан Грейзер, Фін Вулфхард. За їхніми пригодами цікаво спостерігати, вони не дратують, не набридають, ведуть себе реалістично, розумно, адекватно. Нам демонструють справжні емоції, ми переживаємо за те, як закінчиться їхнє протистояння проти Невідомого Зла. Образ жахаючого клоуна Пеннівайза, настільки добре втілив Білл Скашгорд, що після перегляду багато організацій клоунів образилися на нього. Вони, вважали, фільм «Воно» відбирає їхній хліб, адже професію клоунів і так не цінується, а кіно, до того ж, залишає в дітей страхітливі асоціації.
Звісно в кожному фільмі жахів є щасливий кінець, проте закінчується все не без крові. Кожний герой переживає своєрідну психічну травму, подолати, яку вдається через взаємопідтримку і дружбу. Енді Мускетті зняв кіно, яке не тільки лякає, воно ще й смішить. Жарти в більшості випадків грубі, комедійні ситуації нагадують фільм «Клуб Сніданок» Джонаа Х’юза (1985 року).Жахає кіно тоді, коли демонструє спецефекти, операторську роботу невіддільну від тривожної музики.
В фільмі багато містичних, нереальних елементів, але він порушує серйозні теми. Розкривається проблема сімейного насилля, расизму, дискримінації, конформізму. «Воно» показує агресивну дитячу поведінку – наслідком виховання. Є сцена, яка демонструє максимальне насилля школяра над своїм однолітком, сформоване в незміцнівшій психіці, через моральний тиск, який вчинявся над ним з сторони дорослих. Цікаві пригоди головних героїв, небезпеки, загрози загартовують їхній характер в малому віці. «Воно» є і хорошою екранізацією Стівена Кінга, і якісним фільмом жахів.
