«Ла-ла ленд» – це фільм молодого режисера Демієна Шазелла, який отримав визнання в кіномистецтві, знявши драму “Одержимість” (2013). Нам демонструють простий сюжет, без надривної трагедії, без роздумів про Бога, про Зло, про Жах, про долю людства чи існування планети.
З перших кадрів видно, що режисер вклав душу в свій фільм! Кіно розповідає про стосунки двох молодих, творчих людей в великому місті. Чудова гра Раяна Гослінга і прекрасної Емми Стоун. Головні персонажі показані живими, привабливими, розумними і цікавими людьми.
Назва фільму має два значення. Ла-ла ленд – це мегаполіс Лос-Анджелес, але разом з тим, так іменується «літання в хмарах», коли людина відірвана від реальності. Режисер нас знайомить з життям актриси Мії та музиканта Себастіана, вони намагаються знайти своє місце в суспільстві, пам’ятають про власні мрії. Другорядні персонажі, скоріше є тільки оточенням для двох головних героїв. Фільм не показує “світ в рожевому кольорі”. Кіно про вибір, який робить людина, неясно чи він правильний, але жити з ним прийдеться.
Головні герої, не надто емоційні в звичайному житті, тільки в окремих моментах вони проявляють свою чутливість в усій красі. Більшість критиків називають Ла-ла ленд мюзиклом, ми не погоджуємося з ними, адже в фільмі є діалоги, монологи без пісень і композицій. Кіно про джаз, але він проявляється тут не як музичний напрям, а скоріше як щось “ностальгічне”. Фільм не має нічого спільного з підлітковими “Сутінками” чи псевдоемойними “50 відтінків сірого”. На відміну від «Титаніка», глядачі не знудяться і не втомляться. Ла-ла ленд – це якісна мелодрама з вдало продуманим хронометражем.
В Ла-ла ленді не тільки хороша режисерська і сценарна робота Дамієна Шазелла. Монтаж Тома Кросса здійснений без помилок чи зайвих кадрів. Оператор Лінус Сандгрен знімає з захопленням і професійністю. Довершує неповторність фільму, музичне оформлення композитора Джастіна Гурвіца. Безумовно Ла-ла ленд заслужено отримав всі кінонагороди: кубок Вольпі (Венеціанський кінофестиваль), 7 золотих глобусів та ін. Цінителі кінематографа побачать відсилки до «Касабланки» (1942), «Співаючи під дощем» (1952), «Вестсайдська історія» (1961), «Шербурських парасольок» (1964), «Одержимість» (2013), «Артист» (2011) тощо.
Існує думка про подвійний кінець Ла-ла ленда, ми вважаємо, що тільки неуважний глядач чи критик міг прийти до такого висновку. Фінал чіткий, але чи щасливі персонажі такою реалізацією своїх мрій не зрозуміло. Мабуть так було задумано режисером, щоб кожна людина вирішила для себе сама, як завершилася історія двох молодих людей. Незважаючи на простоту, кіно налаштовує на роздуми про протиставлення життєвих обставин і щирих сподівань. Кожна людина має надії, які не завжди вписуються в нашу дійсність.
Ла-ла ленд не вчить моралі, не нав’язує правильне рішення. Своїми вчинками ми будуємо наше життя, а що з нами потім станеться, нікому невідомо. Мрії і реальність постійно взаємодіють, інколи вони поєднуються, хоч в більшості випадків не співпадають. Кіно створене Шазеллом – це цілісний твір, одна людина побачить в ньому банальщину, інша відчує катарсис. Воно не пригнічує, не розбиває ваші сподівання, не вселяє розпач. Незважаючи на простий сюжет, легкі роздуми, фільм є глибоким і піднесеним. Демієн Шазелл зняв світле кіно, воно занурює нас у яскравий світ Ла-ла ленда і надихає на вдосконалення буденного існування.
Тарас Клок
