Зростання складності середньовічного феодалізму відбивалося на відносинах між сеньйорами та васалами. Лорди розширювали свої володіння, в той час як васали ставали орендарями різноманітних земельних ділянок. Це призводило до зміцнення конфліктів та розмиття лояльності серед тих, хто шукав найбільш вигідні взаємозв’язки для себе.
Визначити наступну фазу спаду системи стало важливою задачею у контексті надзвичайних випробувань. Суцільним ударом для цілісності системи стали масові втрати населення, спровоковані війнами, епідеміями, такими як чума, особливо Чорна Смерть, що вразила світ у період 1347-1352 років, а також селянськими повстаннями, найвідомішими з яких були події в Англії у 1381 році. Ці кризи породжували хронічний дефіцит робочої сили та занедбаність маєтків, адже не було кому обробляти землю. При цьому зростання великих міст призводило до того, що селяни залишали рідні села в пошуках кращого майбутнього та нових робочих можливостей. Такі трансформації в економіці та соціумі відображали загальну нестабільність та пошуки нових шляхів пристосування до змін.
До початку 13 століття зростання торгівлі та поширення використання грошей внесли значні зміни в функціонування феодальної системи. Гроші дозволяли феодалам виплачувати податки своєму суверену замість виконання військових обов’язків; тоді як найманці, наймані монархами, виконували військову службу, зводячи роль баронів у захисті на другий план. З іншого боку, монархи тепер мали можливість розподіляти гроші замість землі як форми винагороди у своїй системі. Виникла прошаркова верства купців, яка не була вірною нікому, крім свого суверена, постачальникам і клієнтам. Навіть кріпаки іноді могли викупити свою свободу та уникнути умов, в яких вони народилися. Усі ці чинники призвели до послаблення феодальної системи, що базувалася на земельній власності та службі, хоча феодалізм у різних формах і в різних регіонах існуватиме й після періоду середньовіччя.
Данило Ігнатенко
