Амін аль-Хусейні (бл. 1895–1897, Єрусалим – 4 липня 1974, Бейрут) був одним із найвпливовіших та водночас суперечливих діячів арабського націоналізму XX століття. Як великий муфтій Єрусалима, він відіграв ключову роль у формуванні палестинського опору проти британського мандату та сіоністських прагнень у Палестині. Його політична діяльність і союзницькі стосунки з різними режимами зробили його фігурою, яка викликає як захоплення, так і критику.
Становлення політичного лідера
Точна дата народження аль-Хусейні залишається предметом дискусій: сам він у різні часи вказував 1895, 1896 або 1897 рік. Виріс у впливовій сім’ї в Єрусалимі, він здобув освіту в місцевих школах, а також навчався у Каїрі та Стамбулі. У молоді роки він був лояльним до Османської імперії та навіть служив у османській артилерії під час Першої світової війни.
Після війни, коли Велика Британія отримала мандат на Палестину, аль-Хусейні поступово почав набирати політичну вагу. У 1921 році британці призначили його великим муфтієм Єрусалима та президентом Вищої мусульманської ради, що зробило його релігійним і політичним лідером палестинських мусульман.
Політична боротьба: конфлікти та союзники
Хусейні швидко став домінуючою фігурою в палестинському націоналістичному русі, особливо після того, як здобув перевагу над іншою впливовою арабською сім’єю — Нашашібі. Ця боротьба між двома кланами здебільшого базувалася на особистих, а не ідеологічних протиріччях, що часто ускладнювало єдність арабських зусиль.
У 1936 році, в умовах зростаючої напруги через єврейську імміграцію до Палестини, Хусейні став головою Вищого арабського комітету — головного виконавчого органу палестинського опору. Комітет вимагав припинення єврейської імміграції та передачі землі євреям. Загальний страйк, організований за його ініціативою, переріс у трирічне повстання проти британської адміністрації. Британська влада відповіла репресіями: Хусейні був усунений із посади президента Вищої мусульманської ради, а комітет оголошений поза законом.
Еміграція та міжнародна діяльність
Після репресій британців у 1937 році аль-Хусейні втік до Лівану, де продовжив свою політичну діяльність у вигнанні. Протягом Другої світової війни він знайшов нових союзників у нацистській Німеччині та фашистській Італії. Зустріч із Адольфом Гітлером у 1941 році стала одним із найбільш контроверсійних епізодів у його кар’єрі. Хусейні співпрацював із нацистами, сподіваючись отримати підтримку для створення незалежної арабської держави та протидії єврейській імміграції. Він також брав участь в організації мусульманських підрозділів у складі німецької армії, що згодом стало об’єктом гострої критики.
Післявоєнний період: відступ і спадщина
Після поразки нацистської Німеччини аль-Хусейні втік до Франції, а потім до Єгипту та Лівану, де продовжував боротися за палестинське питання. Проте його вплив поступово зменшувався, оскільки нове покоління палестинських лідерів, зокрема Ясір Арафат, почало домінувати в русі. Незважаючи на це, він залишався символом боротьби за незалежність Палестини до своєї смерті у 1974 році.
Критика та оцінка
Роль аль-Хусейні в історії залишається предметом гострих дискусій. Його прихильники вважають його героєм палестинського національного руху, який присвятив життя боротьбі за незалежність арабського народу. Натомість критики наголошують на його співпраці з нацистською Німеччиною та використанні авторитарних методів для досягнення політичних цілей.
Історики також звертають увагу на внутрішні конфлікти, які він спричинив у палестинському русі, що призвело до втрати єдності. Його політика часто базувалася на особистій ворожнечі, а не на стратегічному плануванні, що послаблювало арабські позиції у боротьбі за Палестину.
Данило Ігнатенко
