Острів Ірландія, розташований на заході Європи, є унікальним прикладом території, яка політично поділена на дві частини: незалежну Республіку Ірландію та Північну Ірландію, що входить до складу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Цей поділ має глибокі історичні корені, пов’язані з колоніальним минулим, релігійними протиріччями та політичною боротьбою. У цій статті розглянемо основні етапи формування сучасного статусу Ірландії та причини, які призвели до її поділу.
Історичний контекст поділу Ірландії
Історія Ірландії як підлеглої території Великої Британії почалася ще в XIII столітті, коли англійські монархи встановили контроль над частиною острова. Протягом століть ірландський народ, переважно католицький, опинявся під тиском з боку протестантської Англії. Це призвело до численних повстань та боротьби за незалежність. Наприкінці XIX століття рух за самовизначення Ірландії набрав обертів, що вилилося у створення Ірландської республіки у 1919 році під керівництвом націоналістичної партії Шінн Фейн.
Однак Велика Британія не бажала втрачати контроль над островом. У 1920 році було прийнято Акт про уряд Ірландії, який передбачав поділ острова на дві частини: Північну Ірландію (переважно протестантську) та Південну Ірландію (переважно католицьку). Цей поділ став компромісом, але не задовольнив усіх сторін. У 1922 році була утворена Ірландська Вільна Держава, яка отримала статус домініону Британської імперії. Однак Північна Ірландія відмовилася від участі в цьому утворенні та залишилася під владою Великої Британії.
Формування сучасних державних утворень
У 1937 році Ірландська Вільна Держава прийняла нову конституцію, яка проголосила країну суверенною державою під назвою Ейре (або Ірландія). У 1949 році Ірландія офіційно вийшла зі складу Британської Співдружності та стала республікою. Проте Північна Ірландія залишилася частиною Сполученого Королівства, що стало причиною тривалого конфлікту між протестантською більшістю та католицькою меншістю в регіоні.
Конфлікт у Північній Ірландії та шлях до миру
Протягом XX століття Північна Ірландія стала ареною жорстоких сутичок між прихильниками союзу з Великою Британією (переважно протестантами) та прихильниками возз’єднання з Республікою Ірландія (переважно католиками). У 1969 році конфлікт загострився, що змусило Велику Британію ввести свої війська для підтримки порядку. Цей період, відомий як «Смут», супроводжувався терористичними актами з обох боків.
У 1985 році було підписано Англо-ірландську угоду, яка надала Республіці Ірландія право консультувати з приводу управління Північною Ірландією. Проте справжній прорив у врегулюванні конфлікту стався у 1998 році з підписанням Белфастської угоди (або Угоди Страсної п’ятниці). Ця угода передбачала створення автономного уряду Північної Ірландії, роззброєння парамілітарних груп та співпрацю між Республікою Ірландія та Великою Британією.
Ірландія та Європейський Союз
Обидві частини острова — Республіка Ірландія та Північна Ірландія — стали членами Європейського співтовариства у 1973 році. Це сприяло економічному розвитку регіону та зменшенню напруженості між двома країнами. Однак у 2016 році Велика Британія проголосувала за вихід з Європейського Союзу (Brexit), що поставило під загрозу досягнуті угоди щодо Північної Ірландії. Одним із ключових питань стало уникнення «твердої кордону» між Північною Ірландією та Республікою Ірландія, щоб зберегти мир та економічну інтеграцію.
Данило Ігнатенко
