Лютеранство — одна з найвпливовіших гілок християнства, яка бере свій початок від ідей німецького реформатора Мартіна Лютера. Виникнувши в XVI столітті як протест проти зловживань і доктринальних відхилень Римо-католицької церкви, лютеранство стало однією з п’яти основних течій протестантизму, поряд з англіканством, реформатською, пресвітеріанською та баптистською церквами. Сьогодні лютеранство об’єднує понад 77 мільйонів віруючих по всьому світу, що робить його другою за чисельністю протестантською деномінацією після баптизму.
Історичні витоки
Лютеранство зародилося в епоху Реформації, коли Мартін Лютер, німецький чернець і богослов, виступив проти індульгенцій та інших практик католицької церкви, які, на його думку, суперечили Біблії. У 1517 році Лютер опублікував свої знамениті «95 тез», що стало початком реформаційного руху. Термін «лютеранин» з’явився в 1519 році, введений противниками Лютера, але самі послідовники реформатора називали себе «євангельськими», підкреслюючи свою орієнтацію на Євангеліє.
Після сейму 1529 року, де прихильники Лютера висловили протест проти католицької більшості, вони отримали назву «протестанти». Згодом, щоб відрізнити себе від інших реформаторських течій, лютерани стали використовувати назву «євангельсько-лютеранські церкви». Важливим етапом стало представлення Аугсбурзького віросповідання в 1530 році, яке сформулювало основні доктрини лютеранства.
Організація та поширення
На відміну від централізованої структури Римо-католицької церкви, лютеранство організоване в автономні регіональні або національні церкви. Наприклад, Церква Швеції або Євангелічно-лютеранська церква Німеччини діють незалежно, але об’єднані спільними доктринальними принципами. У світі існує близько 150 лютеранських церковних організацій, 148 з яких входять до Всесвітньої лютеранської федерації, заснованої в 1947 році.
Лютеранство швидко поширилося в Німеччині, Скандинавії та інших європейських регіонах. У XVI столітті воно стало офіційною релігією в багатьох німецьких князівствах, а згодом і в Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії. У XVII столітті релігія потрапила до Північної Америки, де закріпилося в районах сучасного Делавера та Пенсільванії. У XVIII–XIX століттях європейські та американські лютерани активно займалися місіонерською діяльністю, що призвело до створення лютеранських громад у Африці, Азії та Латинській Америці.
Теологічні основи
Лютеранство ґрунтується на п’яти основних принципах Реформації:
– Біблія є єдиним джерелом божественного одкровення;
– спасіння досягається виключно через віру в Ісуса Христа;
– спасіння є даром Божої благодаті, а не результатом людських зусиль;
– Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людиною;
– вся слава належить Богу.
Лютерани відкидають владу Папи Римського та зберігають лише два таїнства — хрещення та причастя (Євхаристію), які вважаються встановленими самим Христом.
У XX–XXI століттях лютеранство активно бере участь в екуменічному русі, спрямованому на зближення християнських конфесій. Лютеранські церкви ведуть діалог з католиками, православними та іншими протестантами, прагнучи знайти спільну основу для єдності.
Данило Ігнатенко
