Кирилиця — це система письма, яка була створена в IX-X століттях н.е. для слов’яномовних народів, які прийняли східне православ’я. Її створення було тісно пов’язане з місіонерською діяльністю святих Кирила (Константина) та Мефодія, які відіграли важливу роль у поширенні християнства та писемності серед слов’ян. Сьогодні кирилиця використовується як основний або один з кількох алфавітів у понад 50 мовах, серед яких білоруська, болгарська, казахська, киргизька, македонська, чорногорська, російська, сербська, таджицька, туркменська, українська та узбецька.
Походження кирилиці
Кирилиця стала опосередкованим результатом місіонерської роботи «Апостолів слов’ян» — святих Кирила і Мефодія, які у IX столітті вирушили на місію до Моравії. Вони створили першу слов’янську абетку — глаголицю — для перекладу біблійних текстів на слов’янську мову. Хоча їхня місія тривала лише кілька десятиліть, учні Кирила та Мефодія продовжили їхню справу в південнослов’янських землях, зокрема в межах Першої Болгарської імперії (сучасна Болгарія та Північна Македонія).
На основі грецького письма було розроблено нову систему письма, яка отримала назву «кирилиця», на честь святого Кирила. Вважається, що її створили учні Кирила і Мефодія, зокрема святі Наум і Климент Охридські, які зробили значний внесок у розвиток та поширення цієї абетки.
Структура кирилиці
Оригінальна кирилиця базувалася на грецькому унціальному письмі — великих літерах, які використовувалися в римських і візантійських текстах. Проте слов’янські мови мали більше звуків, ніж грецька, тому для позначення цих звуків були додані нові літери. Перший кириличний алфавіт складався з 43 літер, деякі з яких були модифікаціями або комбінаціями грецьких букв. Наприклад, літери для звуків «ц», «ш» і «ч» базувалися на формах івритських літер.
Кирилиця спочатку використовувалася для перекладу біблійних та церковних текстів, що сприяло її поширенню серед слов’янських народів.
Еволюція кирилиці
З часом кирилиця зазнавала змін, залежно від потреб різних мов. У сучасних версіях алфавіту кількість літер зменшилася через відпадання деяких зайвих знаків. Наприклад, сучасний російський алфавіт має 32 літери (33, включаючи м’який знак), тоді як болгарський та сербський мають по 30 літер, а український — 32 (33 з м’яким знаком).
У Російській імперії Петро І провів реформу кирилиці в XVIII столітті, спростивши написання деяких літер і адаптувавши алфавіт для неслов’янських мов. Завдяки цій реформі кирилиця була адаптована для багатьох мов Центральної Азії, Кавказу, Сибіру та інших регіонів.
Сучасне використання кирилиці
На сьогодні кирилиця використовується для письма понад 50 мов. Вона є основною системою письма для східнослов’янських і деяких південнослов’янських мов, таких як російська, українська, білоруська, болгарська та сербська. Крім того, багато неслов’янських мов, таких як казахська, киргизька, таджицька, узбецька та туркменська, також використовують кирилицю, хоча в деяких з цих країн триває процес переходу на латиницю.
Кирилиця відіграє важливу роль у культурі та історії багатьох народів Європи та Азії. Вона є не лише засобом письма, а й символом національної ідентичності для багатьох мовних спільнот. З моменту свого створення у IX-X століттях і до наших днів, кирилиця залишається однією з найпоширеніших і найвпливовіших систем письма в світі.
Данило Ігнатенко
