Велике князівство Литовське, яке існувало в XIV-XVI століттях, було однією з найпотужніших держав у Східній Європі. Це багатонаціональне і багатоконфесійне державне утворення включало території сучасної Литви, Білорусі та частини України. Його підйом, розширення і поступовий занепад є важливими аспектами історії Східної Європи.
Виникнення та формування держави
Князівство виникло під тиском зовнішніх загроз. У XIII столітті литовські племена, щоб протистояти агресії з боку тевтонських і лівонських лицарів, об’єдналися під владою Міндовга, першого великого князя. Після його смерті в 1263 році, держава продовжила своє зміцнення під керівництвом князя Гедиміна (1316–1341). Під його правлінням, Литва суттєво розширила свої території, включивши землі від верхів’їв Західної Двіни на півночі до Дніпра на південному сході і до Прип’ятських боліт на півдні.
Розширення та політика Гедиміновичів
Після смерті Гедиміна, його сини Кейстут і Альгерд поділили управління державою. Кейстут зосередився на захисті західних кордонів від німецьких лицарів, тоді як Альгерд продовжив експансію на схід, розширюючи кордони князівства від Балтійського до Чорного моря.
Під впливом підкорених руських земель Литва поступово адаптувала свої адміністративні та правові системи до руських зразків. Руські піддані зберегли свою православну релігію, привілеї та місцеве самоврядування, що сприяло зміцненню держави.
Унії з Польщею та зміни в політичній орієнтації
У 1385 році, під тиском Тевтонського ордену, великий князь Литовський Йогайло уклав Кревську унію з Польщею. Він погодився прийняти католицизм, одружитися з польською королевою Ядвігою та стати королем Польщі під іменем Владислав II Ягайло. Це стало першим кроком до інтеграції Литви з Польщею.
Проте Велике князівство зберегло свою автономію. Під правлінням Вітовта (1392–1430), двоюрідного брата Ягайла, Литва досягла свого апогею. У 1410 році Литва разом із Польщею завдала рішучої поразки Тевтонському ордену в битві під Танненбергом, що закріпило її статус наймогутнішої держави у Східній Європі.
Занепад та Люблінська унія
Після смерті Вітовта, Литва продовжувала зберігати формальну автономію, але поступово втрачала свій вплив. Московське князівство скористалося слабкістю Литви, приєднавши до себе значні території, раніше підконтрольні литовцям.
У 1569 році, в умовах послаблення держави та під тиском Польщі, Литва була змушена прийняти умови Люблінської унії, яка офіційно об’єднала Литву і Польщу в єдину державу — Річ Посполиту. Хоча Литва зберігала формальну автономію, вона фактично стала підлеглою частиною Польщі.
Велике князівство Литовське залишило значний слід в історії Східної Європи. Воно стало прикладом того, як невелике племінне утворення змогло перетворитися на одну з наймогутніших держав регіону, але з часом поступилося своїми позиціями через внутрішні та зовнішні фактори.
Данило Ігантенко