Соціальний дарвінізм — це ідея, що людські спільноти та раси підкоряються тим самим законам природного відбору, які діють на рослини та тварин у природі, згідно з теорією Дарвіна. Ця теорія, популярна наприкінці 19-го та на початку 20-го століть, стверджувала, що слабкі зменшуються і їхні культури зникають, тоді як сильні набувають влади та культурного впливу над слабкими. Соціальні дарвіністи вірили, що життя в суспільстві — це боротьба за існування, де виживають найпристосованіші, як це висловив британський вчений Герберт Спенсер.
Основні ідеї та прихильники
Соціальні дарвіністи, такі як Герберт Спенсер і Волтер Бейджгот в Англії, а також Вільям Грем Самнер у Сполучених Штатах, вважали, що природний відбір, який діє на варіації в популяції, призведе до виживання найкращих конкурентів і до постійного покращення популяції. Вони розглядали суспільства як організми, що розвиваються за тими ж принципами, що й біологічні види.
Герберт Спенсер, один з головних теоретиків соціального дарвінізму, запропонував ідею, що суспільства розвиваються через боротьбу за існування, де виживають найпристосованіші. Він стверджував, що природний відбір діє не тільки в природі, а й у суспільстві, сприяючи виживанню найсильніших і найрозумніших індивідів.
Волтер Бейджгот підтримував ідеї Спенсера і вважав, що цей процес в суспільстві призводить до постійного вдосконалення людства. Він був впевнений, що тільки сильні та пристосовані можуть вижити і процвітати.
Вільям Грем Самнер був провідним американським соціальним дарвіністом, який підтримував ідею, що суспільства розвиваються за законами природного відбору. Він гадав, що успіх у житті є результатом природної селекції, а будь-яке втручання держави завадить цьому процесу.
Вплив на суспільство та політику
Теорія соціального дарвінізму використовувалася для підтримки капіталізму та політичного консерватизму. Класове розшарування виправдовувалося на основі «природної» нерівності між людьми. Вважалося, що контроль над власністю є ознакою вищих моральних якостей, таких як працьовитість, поміркованість і ощадливість. Відповідно, спроби реформувати суспільство через державне втручання чи інші засоби вважалися шкідливими, оскільки вони перешкоджали б природним процесам.
Бідні вважалися «непридатними», і їм не слід було допомагати. У боротьбі за існування багатство було ознакою успіху, а бідність — невдачі. На суспільному рівні соціальний дарвінізм використовувався як філософська раціоналізація імперіалістичної, колонізаторської та расистської політики, підтримуючи віру в культурну та біологічну перевагу англосаксів чи арійців.
Занепад теорії
Соціальний дарвінізм занепав протягом 20-го століття, оскільки розширення знань про біологічні, соціальні та культурні явища підривало, а не підтримувало його основні принципи. Вчені зрозуміли, що людське суспільство є набагато складнішим, і що соціальні та економічні умови відіграють значну роль у формуванні людського життя, яку не можна пояснити лише через природний відбір. Теорія соціального дарвінізму втратила популярність, оскільки стала очевидною її неспроможність пояснити складні взаємодії у суспільстві.
Данило Ігнатенко