Раннє Відродження у архітектурі характеризується поверненням до класичних архітектурних форм, таких як колони, арки та куполи, які використовувалися у давньоримських та давньогрецьких спорудах.
Будівлі та проекти Брунеллескі широко використовувалися пізнішими архітекторами. Його інновації включали використання круглих колон із класичними капітелями, круглих арок і сегментованих куполів, які були побудовані за допомогою математичних пропорцій. Його проекти для флорентійських церков Сан-Лоренцо (бл. 1425) і Санто-Спіріто (бл. 1428) започаткували використання модульного дизайну та церкви, сконфігурованої у формі латинського хреста. Для Санта-Марія-дельї-Анджелі (1434) він започаткував проект центральної церкви, яка була широко прийнята в епоху Відродження.
Іншими відомими архітекторами були Леон-Баттіста Альберті та Мікелоццо ді Бартоломео. Козімо ді Медічі доручив Мікелоцці спроектувати свій палац, Палаццо Медічі (1444-84) у Флоренції. Мікелоцці використав тристоронній поділ, щоб надати масивній будівлі вертикального підйому та відобразити класичне відчуття гармонії та порядку. Отриманий стиль став відомий як стиль Палаццо і продовжував бути популярним у 19-му та 20-му століттях.
У 1440-х роках Альберті широко звернувся до практики архітектури. У 1450 році він розпочав свій перший архітектурний проект, перепланувавши церкву Сан-Франческо в Ріміні, а згодом йому було доручено спроектувати та завершити фасад Санта-Марія-Новелла (1456-70) у Флоренції. Як архітектора Альберті описували як «архітектора-привида», який віддає перевагу зосередженню на дизайні, але рідко займається практичними питаннями будівництва. Два з його найвідоміших об’єктів, церква Сан-Себастьяно в Мантуї та церква Санта-Андреа у Флоренції, були завершені після його смерті, а його проекти, і особливо його написання, вплинули на подальшу архітектуру.
Раннє Відродження, хоч і короткий період, але залишив свій слід у культурній історії світу.
Альона Дмитрук
