Одного разу у гості до бабусі приїхала онука. Цілий день дівчинка бавилася, гуляла з подругами. Коли настав вечір жінка почала вчити маленьку вишивки. Спершу дитина дивилася на її старечі руки, які вміло голкою водили по канві, потім запитала:
– Бабусю, а скажи, от ти вже старенька, я колись теж такою стану? У мене теж буде багато зморшок, ручки такі як у тебе, моє чорняве волоссячко стане сиве, буду ходити з паличкою.
– Станеш, – відповіла та, – але через багато – багато років. Спочатку ти виростеш, вивчишся, будеш працювати, вийдеш заміж, народиш багато красивих діточок, а вже аж потім станеш такою, як я.
– Гм, а мама теж буде старенькою? – допитувалася.
– Буде. Спочатку мама, а потім ти.
– А після старості ми всі повмираємо?
– Ну так, бо таке життя, – розвела руками бабуся, – ніхто не живе вічно.
– Виходить, що старість – це тяжка хвороба, бо після неї також помирають. А чи є ліки для безсмертя?
– Так. Є один еліксир.
– Є?! – здивувалася дівчинка, – тоді чому ж він не допомагає?
– Допомагає і ще й як! От дивися, кожна людина: я, ти, твоя мама, тато і всі ми маємо тіло і душу. Коли людина помирає – тіло йде до землі, бо звідти воно взято, а душа – до неба. І тут важливо, щоб твоя душа була жива. Для цього ми приймаємо Святе Причастя. І це є основні ліки для неї. Тоді душа житиме вічно.
Людина, що споживає Тіло і Кров Христа отримує ліки безсмертя.
© Юлія Головчин «Притчі»
