В одному селі жив убогий священик, невтомно працював і молився Богу, а через ще одне село –інший, розкошував. Люди першого почали осуджувати, зводити наклепи, свідчити несправедливо, мовляв: він нічого не робить, тільки їсть. Священик, ніби набравши повний рот води мовчав. Увечері як завжди після вечері помолився і запитав у Бога: «Господи, невже не бачиш, що вони немічні, і працюють, про дітей дбають».
А Господь відповідає: «Дерево по плоді пізнається, але вони не шанують Мене, очі їхні засліплені та й віра зрештою мертва, бо все є марним. Полюбили більше багатство і скороминучу славу на землі. Вдають із себе немічних, а працюють в неділю, до храму не йдуть, Слово Боже не чують, от і пожинають справедливо те, що сіяли». Довгий час молився він за те, щоб хоч трішки змінилися люди і сталося диво. Храм наповнився тими, за яких священик підносив сердечні молитви. Великою радістю духовною наповнилося серце його і вдячністю Богу.
Якось увечері явився Бог іншому священику і промовив до нього: «Чи молився за бідних, струджених і ображених? Виявляв любов, милосердя , терпіння до інших? І що скажеш у своє виправдання ?» Наляканий появою Господа , священик не міг зрозуміти, і від сорому похилив голову. А голос йому і говорить: «Думав ти тільки про багатство, славу й честь, а не про убогих, тому брат твій тепер духовно піднісся, а ти зазнав падіння. Запам’ятай лише одне, що Отець Мій любить смиренних і нагороду дає таким, а гордим противиться. Бо усякий, хто піднесеться в гордині своїй – понизиться, а хто в смиренні– піднесеться у славі Божій ».
Так і ви, будьте смиренні перед Богом і уникайте гріха гордині.
Богдан Стрикалюк