Що є душа? Безсмертна вона або має свої межі існування? Куди вона йде, залишаючи тілесну оболонку?
На ці та інші питання людство шукає відповіді з найдавніших часів. Доказом цього є збірники найдавніших священних писань, звані ведами, що в перекладі з санскриту буквально означає «знання», «вчення».
Саме в давньоведичній літературі описуються основи світобудови, знання людства про природу, принципи буття і переродження всякої живої істоти в цьому світі. Мабуть, кажучи про веди , ми найчастіше маємо на увазі індійські, основна частина яких була записана за індійськими легендами більше 5000 років тому великим мудрецем і поетом Вьясою.
В індійських Ведах викладаються по суті одні і ті ж принципи буття і світобудови. Але в індійських ведичних книгах вони освітлені куди більш повно і детально. Згідно ведичних книг, душа будь-якої живої істоти безсмертна. Отже, нинішній володар цієї душі вже кимось колись був до народження, і обов’язково відродиться в новому місці і нової плоті після тілесної смерті. Відповідно до цієї концепції, ми отримуємо право на нескінченне існування.
Принцип вічності душі та духу закладена не лише в ведичній літературі. Вона , по своїй суті , є основоположним для всіх панівних релігій світу і, звичайно, знаходить своє відображення в таких священних книгах, як Біблія, Коран і Тора.
Ольга Степаненко
