Епіктет навчав, що в людському житті є незалежні від нас речі: матеріальні об’єкти, тілесність, стихії, різноманітні непередбачувані обставини. Вони – не повинні мати влади над нами. Крім них, людина має розум (єдине, що залежить від неї), який проявляється в мисленні, совісті. Будь-які трагічні, неочікувані випадковості, необхідно сприймати тверезо, не піддаватися відчаю. Нас пригнічує не сама ситуація, а її неправильне сприйняття: страхи, паніка, невігластво.
Кожна людина народжена бути щасливою, якщо в неї це не виходить, тоді вона має переосмислити своє ставлення до життєвих ситуацій, які з нею трапляються. Логіка філософа – проста, наприклад, якщо ви втратили палець, то радійте, що ціла рука, якщо руку, то у вас ще залишилося ваше життя. Коли ж небезпека загрожує вашому існуванню, тоді навіть у цьому крайньому випадку, краще втратити тіло, але не забруднити власну совість, не втратити ясність мислення.
Епіктет не вважає, що приборкувати потяги, негативні емоції – це легке завдання. Він не софіст, не автор книг на зразок популярної псевдопсихологічної літератури «Швидкий самоконтроль за 15 хвилин». Цей процес відбувається не миттєво, потрібно вчитися, тренувати «силу волі», відмовлятися від більшості тлінних речей, не прив’язуватися до них. Епіктет, переконаний, що дійсно розумна людина не може бути злою.
Всі злочини – вчиняються завдяки невігластву. Даремно переконувати порочних людей в їхньому неправильному способі життя. Осуджуючи інших, ми їм не допоможемо, тільки накличемо на себе ненависть і образи. Вказуючи недоліки ближніх потрібно поступово, в тихій бесіді. Злочинці не є щасливими, вони – раби пороків, залежні індивіди, які не прагнуть звільнення. Тільки совісна особистість є незалежною, тільки вона знає справжню свободу.
Багатство, слава, тілесні задоволення – це швидкоплинні речі, їх можна втратити, фортуна буває дуже непостійною. Щасливою не може бути людина, яка веде негідний спосіб життя. Порочна особа робить шкоду перш за все собі, вона забруднює власну совість. Згодом потяги, можуть настільки глибоко укорінитися, перетворитися в звички, що людина помре, так і не вдосконаливши свій розум. Вона стане рабом, забуде свободу, зіпсує совість, перестане ясно мислити.
Епіктет вважає, що потрібно вдосконалювати своє людське начало, сприймати неочікувані життєві обставини, як уроки, які тренують нашу силу волі. Ні в якому разі не жаліти себе, не нарікати на нещасну долю. Необхідно боротися з власними страхами, адже вони змушують людей неадекватно сприймати реальність. Тільки нерозвинуте, затемнене мислення може породжувати паніку, пригнічення і невпевненість.
Зосередження нашої уваги на власних очікування і сподіваннях є нерозумним. Адже надії не завжди реалізовуються – залишаючи по собі розчарування. Постійне скиглення ніяк не допоможе людині стати кращою. Тому краще мужньо перетерпіти, не панікувати, не впадати у відчай. Філософська терапія відкидає різноманітні ідеології ідеального суспільства. Пошук захмарного раю, будування світлого майбутнього – це тільки абстракції свідомості, вони не зможуть здійснитися.
