В ім’я Отця,і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Євангеліст Лука стверджує, що у Своїй Нагірній проповіді Господь Ісус Христос застерігав Апостолів від користолюбства, кажучи: «Не збирайте собі скарбів на землі, але збирайте собі скарби на небесах» (Лк.12, 20).
Збирати скарби на небі – це означає постійно чинити волю Божу, любити своїх ближніх, допомагати їм, полегшувати їхні страждання, покладати свою душу за них. І хто таким чином чинить, той збагачується своїми заслугами перед Богом і може стати на Страшному Суді з такими скарбами, які оправдують його ж самого, відкриваючи йому двері Царства Небесного.
А що ж буде з тим на Суді Божому, який збирав для самого себе земні скарби? Чим може така людина виправдати своє життя? Перед Богом вона постає убогою, а пізніше назве саму себе безумною.Продовжуючи Свої настанови апостолам, Христос заповідає жити і бути збагаченими лише у Бозі, завжди готовими відійти від земного світу і постати перед Богом на Страшному Суді. Тому Христос говорить, щоб були підперезаними зі світильниками у руках , тобто готовими виконувати волю Божу та чинити добрі справи через просвіщення Євангелієм віри не лише Його учні – апостоли, а й ми – християни. Бо ж самі не знаємо про те, коли повернеться, чи прийде Наречений зі шлюбу, але будьмо приготовлені Його зустріти.
Подвижник православної віри Феофан Затворник на слова, промовлені Христом Спасителем говорить: «Потрібно бути готовим у всякий час: не знати, коли прийде Господь або для останнього Суду, або для того, щоб забрати тебе звідси, що для тебе все одно. Смерть все вирішує; за нею підсумок життя; і що набудеш, тим і задовольняйся всю вічність. Добре набув – доброю буде твою участь; зле – злою. І вирішитися це все може в цю хвилину, ось в цю ж саму, в яку ти читаєш ці рядки; і потім всьому кінець: накладена буде печать на твоє ж буття, яку вже ніхто не зможе зняти. Є про що подумати!.. Але не можна надивуватися, як мало про це думаємо. Що за таємниця діється над нами! Всі ми знаємо, що ось – ось смерть, що уникнути її неможна, а між тим майже зовсім ніхто про неї не думає, а вона прийде і раптово охопить. І це ще не все… коли навіть захоплює нас смертельна хвороба, все ж не думаємо, що прийшов кінець».
Саме тому Ісус Христос говорить не тільки до Своїх учнів, а й до людей: «Будьте ж і ви готові, бо, не знаєте, в яку годину прийде Син Людський» (Лк.12,40). Уважно вислухавши настанови і застереження Вчителя, апостол Петро став запитувати у Нього: «Господи! Чи до нас цю притчу говориш або до всіх?» (Лк.12,41). На запитання апостола Петра, Ісус почав відповідати притчею, з якої апостоли повинні були зрозуміти, що кінцеві настанови Спасителя стосувалися не тільки їх, але й усіх.
У притчі, Ісус Христос уподібнює Себе господарю, який дає доручення розумному домоправителю піклуватися про своїх слуг. І якщо у будь – який час повернеться господар цього домоправителя і побачить вірне служіння йому, то обов’язково дасть йому нагороду. Але якщо довгий час господаря не буде, а домоправитель стане ображати слуг, буде вдаватися до веселощів, не опікуючись ними, то прийде сам господар у той час, коли той навіть і не очікував його,і відданий буде такий непокірний домоправитель покаранню за невиконання його волі .
«І від усякого, кому багато дано, багато і візьметься, і кому довірено багато, з того більше спитається» (Лк.12,48).
Перш за все, апостоли мали б зрозуміти, що цим господарем є Ісус Христос, який доручив їм як розумним домоправителям, роздавати слугам, тобто людям хліб – блага Його вчення; так як вони посвячені у ньому Святим Духом, тому їм багато даровано, і багато з них спитається, якщо вони замислять відступити від виконання волі Божої і спокуситися матеріальними благами. Проте з пришестям Сина Людського на землю, усім людям буде дарована можливість пізнати волю Божу. І ті, які пізнали її – будуть помилувані, а ті, що не зуміли пізнати – будуть піддані суворому покаранню.
Ми , просвічені Світлом Євангелія Христового, не повинні забувати, що з отриманою освітою взяли ключ до розуміння Христового вчення, і що нам самим прийдеться дати відповідь: як ми використали цей ключ? Чи просвітили себе і інших світлом Божої істини? Чи виконали пізнану нами волю Божу?
Пам’ятаймо слова Христа, що з кого більше візьметься, то з того більше спитається. Тому згадуючи їх, намагаймося бути суворими до себе, шукаючи у собі недоліки, віднесімось до інших, кому дано дуже мало, розуміючи, те, що з таких мало спитається Самим Христом. Будьмо ж завжди готовими зустріти нашого Спасителя, якому належить слава і честь з Його Отцем і Святим Духом, навіки віків. Амінь
Богдан Стрикалюк
