Євхаристія посідає центральне місце в християнському богослужінні. Незалежно від конфесії, усі християни визнають її як поминальну дію, під час якої, споживаючи хліб і вино (або, в деяких протестантських традиціях, виноградний сік чи воду), церква вшановує пам’ять про життя, слова і вчинки Ісуса Христа. Участь у Євхаристії не тільки зміцнює зв’язок віруючих із Христом, але й поглиблює єдність між самими віруючими, створюючи міцне духовне спілкування.
Римо-католицька теологія зберігає раннє розуміння Євхаристії як жертви у своєму вченні про месу, і вона твердо наполягає на тому, що меса відтворює обряд, який Ісус наказав своїм учням повторювати. Цей обряд є спогадом про первісну жертву Христа і ефективним вшануванням його смерті, що робить жертву на хресті присутньою.
Римо-католики вірять у реальну присутність, що є головним пунктом у католицько-протестантських суперечках щодо Євхаристії. Відповідно до римо-католицького вчення, освячені хліб та вино транссубстанціюються в тіло і кров Христа: їх субстанція перетворюється на субстанцію тіла і крові, хоча зовнішні прояви елементів залишаються незмінними. Це вчення про реальну присутність має на меті підкреслити тісний зв’язок між Ісусом і причасником. Незважаючи на нові підходи до тлумачення Євхаристії після Другого Ватиканського собору, доктрина транссубстанціації залишається основним розумінням для всіх католиків.
Протягом 19-го та 20-го століть римо-католицький літургійний рух наголошував на частоті причастя, участі всієї громади у священицькому служінні та реальній присутності Христа в Церкві як основі реальної присутності в Євхаристії. Церковне право зобов’язує римо-католиків приймати Святе Причастя принаймні раз на рік, під час Великого посту або Пасхального сезону, але заохочує робити це щонеділі, у свята і навіть щодня.
Часте причастя не тільки зміцнює спільноту, але й посилює контакт з Ісусом Христом, дозволяючи вірним брати участь у його жертовній праці. Євхаристія спрямовує увагу на кінцеву мету – повернення Ісуса Христа, і є очікуванням майбутньої небесної слави.
Данило Ігнатенко