Єнський романтизм — це перший і найважливіший етап німецького романтизму, який охоплював період приблизно з 1798 по 1804 рік. Цей інтелектуальний і літературний рух виник у місті Єна, що на той час було важливим культурним і науковим центром Німеччини. Гурток німецьких письменників, філософів і теологів, який утворився навколо цього руху, зробив значний внесок у розвиток філософії, естетики та літератури.
Очолював групу багатогранний письменник і поет Людвіг Тік, який був не лише натхненником, а й практичним організатором творчого процесу. Найважливіші теоретичні основи руху були закладені братами Августом Вільгельмом і Фрідріхом фон Шлегелями, які через свій журнал Athenäum популяризували ідеї романтизму. Їхній вплив поширювався не лише на літературу, а й на філософію та релігійну думку завдяки таким видатним мислителям, як Йоганн Ґотліб Фіхте, Фрідріх фон Шеллінг та Фрідріх Шлейєрмахер.
Формування Єнського романтизму
На кінець 18 століття німецька література та філософія знаходилися в процесі кардинальних змін. Після епохи Просвітництва, яке домінувало раціоналізмом і вірою в універсальні істини, нове покоління інтелектуалів прагнуло перевантажити індивідуальні емоції, суб’єктивне пізнання і творчість, вільну від строгих правил класицизму. Романтики прагнули досліджувати ірраціональні сторони людської натури, включаючи почуття, уяву, мрії та духовні пошуки.
Єнський гурток став центром інтелектуальної революції, яка кинула виклик традиційним формам літературної і філософської думки. Головною ідеєю цього руху було переконання, що мистецтво і література повинні бути вільними від будь-яких зовнішніх обмежень і повинні слідувати природним поривам геніального творця.
Людвіг Тік: Лідер руху
Людвіг Тік (1773–1853) відіграв важливу роль у формуванні ідеології та естетики Єнського романтизму. Тік був не лише талановитим письменником, але й ентузіастом, який об’єднував навколо себе однодумців. Його твори втілювали романтичні принципи, особливо ідею творчої свободи та прагнення до пізнання прихованих істин через мистецтво і поезію.
Тік також став важливою фігурою у поширенні ідей романтизму через переклади, театральні постановки та співпрацю з іншими представниками руху. Його вплив відчувався у всіх напрямках творчої діяльності гуртка.
Брати Шлегелі: Теоретики романтизму
Брати Август Вільгельм (1767–1845) і Фрідріх фон Шлегелі (1772–1829) відігравали провідну роль у формулюванні теоретичних основ романтизму. Їхні праці стали теоретичною базою для розвитку літератури та естетики романтичного руху.
Журнал Athenäum, заснований братами, став головним органом поширення романтичних ідей. У статтях журналу вони стверджували, що мистецтво та література повинні слідувати індивідуальним природним поривам творця, а критика має зосереджуватися не на судженнях про дотримання традиційних канонів, а на розумінні та оцінці творчого генія, який знаходиться в гармонії з власною інтуїцією.
Фрідріх фон Шлегель особливо підкреслював фрагментарність як основну форму романтичного висловлювання. Він вважав, що фрагмент є найкращим засобом вираження істин, оскільки жоден твір не може вмістити повноти пізнання чи виразити кінцеву істину. Це розуміння фрагментарності в літературі стало однією з відмінних рис Єнського романтизму.
Фрідріх Леопольд фон Гарденберг (Новаліс)
Одним із найвідоміших представників Єнського романтизму був Фрідріх Леопольд фон Гарденберг, більш відомий під псевдонімом Новаліс (1772–1801). Його творчість стала втіленням романтичної естетики, яка поєднувала лірику, філософію та метафізичні пошуки. Новаліс прагнув до осягнення нескінченності через поезію, бачачи в ній засіб для з’єднання з вищою реальністю.
Основним творчим досягненням Новаліса були його «Гімни до ночі» (Hymnen an die Nacht), в яких він використовував ніч як символ містичного і трансцендентного пізнання. У цих гімнах він висловлював своє прагнення до злиття з духовною сутністю світу, а смерть розглядав як перехід до вищого буття.
Його інші фрагментарні роботи, такі як Blütenstaub («Пилок»), стали основою для романтичної естетики, яка підкреслювала важливість інтуїтивного розуміння і метафізичних пошуків через мистецтво. Новаліс вважав, що мистецтво і філософія — це не просто окремі дисципліни, а форми одного і того ж процесу пізнання.
Філософія Єнського романтизму: Фіхте і Шеллінг
Романтична думка не обмежувалася лише літературою і мистецтвом. Важливий внесок у розвиток філософської основи Єнського романтизму зробили Йоганн Ґотліб Фіхте (1762–1814) і Фрідріх фон Шеллінг (1775–1854). Вони розвинули нову концепцію суб’єктивізму, згідно з якою людина пізнає світ через власну свідомість та індивідуальний досвід.
Фіхте, у своїх працях, акцентував увагу на свободі індивідуальної волі та її ролі у формуванні реальності. Він стверджував, що людина створює свою реальність через акт пізнання, і це робить її активним творцем власного життя.
Шеллінг, у свою чергу, розробив теорію «філософії природи», в якій природа розглядалася як жива та органічна система, що розвивається відповідно до законів свободи і творчості. Для Шеллінга мистецтво було найвищим проявом творчої сили природи, а тому вважалося найважливішою формою пізнання світу.
Розпад Єнського гуртка і початок нової фази романтизму
Попри величезний інтелектуальний вплив, який справив Єнський романтизм на німецьку і європейську літературу, до 1804 року гурток почав розпадатися. Це було пов’язано як із внутрішніми суперечностями між його членами, так і з загальними політичними та соціальними змінами в Європі на тлі наполеонівських війн.
Однак ідеї та досягнення цього руху мали довготривалий вплив на розвиток романтизму як в Німеччині, так і за її межами. Через два роки, у 1806 році, в Гейдельберзі розпочався другий етап німецького романтизму, який перейняв естафету від Єни і продовжив розвиток романтичної естетики і філософії.
Данило Ігнатенко