Янсенізм – це релігійний і теологічний рух XVII–XVIII століть, що виник у католицькому середовищі як відповідь на суперечливі питання про божественну благодать та свободу волі людини. Його витоки пов’язані з працями Корнеліуса Отто Янсена, теолога Льовенського університету, який своїм твором «Августин» (1640) спричинив серйозний інтелектуальний і духовний розкол у католицькій Європі.
Теологічні основи
Янсенізм був спробою повернутися до строгих доктрин святого Августина, зосереджених на первородному гріху, необхідності божественної благодаті для спасіння та обмеженості людської свободи. Янсеністи критикували надмірний оптимізм щодо людської природи, що його бачили в пелагіанстві та деяких вченнях єзуїтів, вважаючи, що вони применшують роль Божої благодаті. Вони наполягали, що людська природа після гріхопадіння є суттєво зіпсованою, а спасіння можливе лише через безумовну божественну благодать.
Ці ідеї викликали гостру реакцію з боку Церкви. Папа Інокентій X у буллі «Cum occasione» (1653) засудив п’ять основних положень Янсен, звинувачуючи їх у спотворенні християнської доктрини. Попри це, янсеністські ідеї поширювалися, знаходячи підтримку серед духовенства, інтелектуалів та впливових осіб, зокрема Блеза Паскаля і Жана Расіна.
Соціально-політичний контекст
Янсенізм був не лише теологічним рухом, а й мав важливий політичний вимір. У Франції він став частиною боротьби між прихильниками галліканізму, які прагнули обмежити владу папи, і прибічниками монархічного абсолютизму. Янсеністи виступали проти централізованої церковної влади і авторитаризму Людовика XIV, що зробило їх союзниками опозиції до політичного режиму.
Роль у суспільстві та культура
Монастир Порт-Рояль-де-Шан став центром янсенізму у Франції. Його черниці та богослови, як-от Антуан Арно, відстоювали ригористичні стандарти в духовному житті, що включали суворий підхід до покаяння та частого причастя. Янсенізм також вплинув на літературу й науку, надихаючи на критичний аналіз моральних і релігійних питань.
Блез Паскаль, один із найвідоміших прихильників янсенізму, у своїх «Листах до провінціала» гостро критикував єзуїтів, звинувачуючи їх у моральній поблажливості. Його праці стали маніфестом янсенізму, сприяючи популяризації ідей серед інтелігенції.
Попри переслідування з боку церкви й держави, янсенізм продовжував існувати протягом XVIII століття. Кульмінацією боротьби стало проголошення булли «Unigenitus»(1713), яка остаточно засудила янсенізм і привела до його занепаду у Франції. Однак рух вижив у Нідерландах, де заснував незалежну Утрехтську церкву, яка існує й досі.
Янсенізм був не лише теологічною течією, але й рухом, що вплинув на релігійну, політичну та культурну сфери Європи. Його прихильники прагнули повернення до суворого християнства, яке, на їхню думку, було забуте в умовах компромісів і прагматизму. Хоча Церква засудила янсенізм як єретичний, його вплив залишився важливим свідченням внутрішніх пошуків і боротьби за ідентичність католицизму в епоху модерну.
Данило Ігнатенко
