Як зазначалося, Сіддхартха розпочав свої пошуки з усвідомлення того, що він втратить усе, що любив, і це спричинить йому страждання. З цього усвідомлення він зрозумів, що життя було стражданням. Людина страждала при народженні (як і її мати) і страждала потім протягом усього життя, жадаючи того, чого у неї не було, боячись втрати того, що вона мала, оплакувала втрату того, що колись мала, і, нарешті, померла і втратила все.
Для того, щоб життя було чимось іншим, ніж стражданням, потрібно було знайти спосіб прожити його без бажання володіти ним і тримати його у фіксованій формі; потрібно було відпустити речі життя, але все ще бути в змозі оцінити їх за цінність, яку вони мали. Після досягнення просвітлення він висловив свою віру в природу життя у своїх Чотирьох благородних істинах:
Життя – це страждання
Причиною страждань є жага
Кінець страждань приходить із кінцем жаги
Є шлях, який веде від жаги та страждань
Шлях, про який згадується в четвертій істині, — це Вісімковий шлях, який служить керівництвом, щоб прожити своє життя без прихильності, яка гарантує страждання:
Правильне бачення
Правильний намір
Правильна мова
Правильна поведінка
Правильний спосіб життя
Правильне усвідомлення
Правильне зосередження
Правильні зусилля
Визнаючи Чотири Шляхетні Істини та слідуючи настановам Вісімкового Шляху, людина звільняється від Колеса Становлення, яке є символічною ілюстрацією існування. У втулці колеса сидять невігластво, жага та огида, які рухають його. Між втулкою та ободом колеса знаходяться шість станів існування: люди, тварини, привиди, демони, божества та пекельні істоти. Уздовж обода колеса зображені умови, які спричиняють страждання: народження, тіло-розум, свідомість, контакт, почуття, спрага, воля тощо.
Визнаючи, що ці умови спричиняють страждання, можна уникнути цього, дисциплінуючи себе через Вісімковий шлях, щоб нею більше не керували невігластво, жага та відраза, і вона була вільною від колеса сансари, яке прив’язує її до постійного переродження, страждань, і смерті. Дотримуючись цієї дисципліни, людина могла жити своїм життям, але не бути під контролем і страждати через свою прихильність до речей цього життя, і, помираючи, вона не відроджувалася, а досягала звільнення духовного стану нірвани. Отже, це «серединний шлях», який знайшов Будда між рабською прихильністю до матеріальних благ і особистих стосунків і крайнім аскетизмом, який практикували джайни його часу.
Він назвав своє вчення Дхармою, що в даному випадку означає «космічний закон» на відміну від індуїзму, який визначає той самий термін як «обов’язок». Проте можна було б інтерпретувати Дхарму Будди як «обов’язок», оскільки він вважав, що людина зобов’язана перед собою взяти відповідальність за своє життя, що кожна людина, зрештою, відповідає за те, скільки вона хоче страждати – чи ні, і що кожен, нарешті, міг контролювати своє життя. Він відкинув віру в бога-творця як невідповідну для життя людей і причину страждань через те, що людина не може знати Божу волю, а віра в те, що можна, призводить лише до розчарування, розчарування та болю. Бог не потрібен для того, щоб слідувати вісімковим шляхом; все, що потрібно, це взяти на себе повну відповідальність за власні дії та їхні наслідки.
АД
