Політичні принципи

Основу ліберальної доктрини становлять верховенство права, рівність громадян перед законом і гарантії особистих свобод. Держава повинна діяти в межах закону та бути підзвітною суспільству. Поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки розглядається як ключовий механізм запобігання зловживанням.

Права і свободи

Ліберальна політична теорія виходить з пріоритету природних прав — свободи слова, совісті, зібрань, недоторканності особи та приватної власності. Ці права не надаються державою, а лише визнаються нею. Саме тому лібералізм наполягає на існуванні сфер життя, у які держава не має права втручатися.

Держава і суспільство

Класичний лібералізм обмежував роль уряду функціями охорони порядку та безпеки. Однак у XX столітті більшість ліберальних доктрин визнала, що формальна рівність прав не гарантує реальної свободи. Держава загального добробуту розглядається як інструмент усунення соціальних бар’єрів, що заважають особі реалізувати свій потенціал.

Лібералізм у різних регіонах

У США лібералізм асоціюється з соціальними реформами та державними програмами підтримки, започаткованими в добу «Нового курсу». У Західній Європі цей термін частіше пов’язують із економічним невтручанням і обмеженою державою. Такі відмінності відображають історичні та культурні контексти розвитку політичних інститутів.

Незважаючи на внутрішні суперечності, лібералізм залишається однією з найвпливовіших політичних доктрин сучасності. Його стійкість пояснюється здатністю адаптуватися до нових соціальних викликів, зберігаючи фундаментальний принцип — пріоритет свободи людини над будь-якою формою політичного примусу.

Данило Ігнатенко

The post Лібералізм як політична доктрина first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Ідейні засади

Фундаментальною рисою лібералізму є недовіра до концентрації влади. Держава розглядається як необхідний інститут, покликаний забезпечувати безпеку, правопорядок і свободу, але водночас як потенційна загроза цим самим свободам. Саме тому лібералізм наполягає на конституційних обмеженнях влади, поділі гілок управління та підзвітності уряду громадянам.

Історичне формування

Ідейні витоки лібералізму сягають ранньомодерної Європи. Розклад феодальної системи, розвиток торгівлі, урбанізація та Реформація сприяли зростанню індивідуальної самосвідомості. У XVII–XVIII століттях лібералізм набув теоретичного оформлення в працях Джона Локка, який обґрунтував концепцію природних прав і суспільного договору. Політичним втіленням цих ідей стали Англійська, Американська та Французька революції.

Лібералізм і демократія

Взаємини лібералізму з демократією є складними. Демократія акцентує волю більшості, тоді як лібералізм зосереджується на захисті прав особи, зокрема меншостей. Тому ліберальна традиція наполягає на механізмах стримування більшості через права людини, незалежні суди та конституційні гарантії.

Сучасні інтерпретації

З кінця XIX століття лібералізм еволюціонував. Поряд із класичним лібералізмом, що обстоює мінімальну державу, сформувався соціальний лібералізм, який визнає необхідність державного втручання для подолання бідності, дискримінації та нерівності можливостей. Попри розбіжності, всі напрями лібералізму об’єднує прагнення зберегти свободу особистості в умовах мінливого суспільства.

Данило Ігнатенко

The post Лібералізм first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Актуальність дослідження полягає в чіткому об’єктивному аналізі основних засобів масової комунікації українського п’ятидесятництва. Але до кінця не можна визначити, які із ЗМІ можна віднести до групи п’ятидестяників, а також ті, що стосуються, зокрема, харизматичних рухів, оскільки харизмати та п’ятидестяники мають спільні знаменники у своїй обрядовості та віровченні, тому їх важко розрізнити. Хоча позиції цих двох конфесій щодо інтерпретації Святого Письма суттєво відрізняються.

Джерельною базою дослідження є статті Вікторії Любащенко, Анатолія Колодного, Максима Балаклицького, монографія Алли Бойко, а також інтернет та друковані ЗМІ українських п’ятидесятників.

Метою і завданням дослідження є висвітлення питання історії та розвитку п’ятидесятницьких ЗМІ, як один із найактивніших впливів на формування соціокультурної ідентичності українських протестантів на теренах пост-радянської України

Основний зміст статті: Наприкінці  ХХ ст.  виник особливий  вид комунікації, який сьогодні став чи не головним засобом передачі інформації – це інтернет. Впродовж останніх десятиліть практично всі релігійні об’єднання , крім  періодичних  видань  відкрили  свої  теле – і радіокомпанії, запроваджували  блоги та створили  сайти.

Тому,  на даний  час практично  не можна уявити діяльність  будь – якої  церкви  без газет, журналів  чи інтернет-сайтів.  Кожна релігійна  течія намагається заполонити частину своєї медійної аудиторії для місіонерсько-євангелізаційної роботи.  За   період незалежності України закріпили за собою вагому частину українського медійного простору, також   п’ятидесятницькі ЗМІ.

Серед   представників українського п’ятидесятництва, які з’являються у ЗМІ,  особливо  активну  позицію  займає   керівник ЦХВЄ України Михайло Паночко.  Він   постійно бере  участь в екуменічних  молитвах  за нашу країну. Варті  уваги, зокрема,  його виступи  під час святкування Незалежності України, коли президентом був Віктор Ющенко, а також під час святкування 1025 – річчя Хрещення Київської Русі. Як старший  єпископ  єпископ ЦХВЄ  Паночко  постійно проповідує  в релігійних ЗМІ,у  тому числі на міжнародних каналах CNL та ТБН. Він веде особистий блог на сайті РІСУ (Релігійно Інформаційна Служба України) [4, с. 29].

Варто  зауважити, що українське п’ятидесятництво не є одноманітним та єдиним у своїй структурі. Воно має велику кількість автономних об’єднань та незалежних церков, які не завжди погоджуються з  вченням ЦХВЄ, й  пропагують  власні тлумачення Святого Письма та свої  соціо – релігійні особливості . Хоча з 1990 –х  рр.  розпочався  рух за відновлення єдності усіх християн віри євангельської ( 25-26 травня 1990 р. у місті Коростень, (Житомирської  області  створено Союз Церков Християн Віри Євангельської). Сьогодні  серед засобів  масової комунікації   цього напрямку  п’ятидесятництва важливу роль  у місіонерсько – євангелізаційній роботі  відіграє офіційне видання ЦХВЄ –  журнал «Благовісник», який виходить щоквартально з 1992 р. У журналі «Благовісник»  періодично  друкуються  проповіді п’ятидесятницьких пасторів та богословів, повідомлення про  з’їзди представників ЦХВЄ, проведення  конференцій.  Окремі публікації  присвячуються  морально-етичним  проблемам  й  спрямованні на духовно – моральний розвиток і виховання молоді. Крім того  в  журналі «Благовісник» постійно оновлюється статистика громад  ЦХВЄ, кількість її членів, дані про навчальні  заклади, інституцій, мас – медіа, тощо. Журнал  «Благовісник»  видається двома мовами: українською та російською,  має власний сайт в мережі інтернет (http://www.blag.org.ua/ .  Архіви номерів   розміщенні у PDF версії ) [5,с.16 ].

Протягом  1967– 2010 рр.  ХВЄ видавали  журнал «Євангельский голос»,  який був першою періодикою цього п’ятидесятницького  об’єднання. Видання  журналу  «Євангельский розпочалось  в Канаді серед української п’ятидесятницької діаспори.  Як офіційне видання ЦХВЄ журнал «Євангельский голос» був зареєстрований у 1990 р., коли було засновано Союз ЦХВЄ [6, с. 17].

Станом на2013 р. п’ятидесятники України  видають  27 газет (згідно з статистикою журналу «Благовісник» за 2 квартал 2013 р.). Серед великої кількості цього виду  періодики можна  виокремити газети «Вірую», «Голос Надії», «За євангельську віру». Наприклад,  газета «Вірую»  є культовим і найпопулярнішим періодичним виданням  українського та діаспорного п’ятидесятництва. Вона виходить накладом  60 тисяч примірників, 23 тисячі примірників газети «Вірую» відправляються  закордон (Канаду, США, Францію, Аргентину). Періодичність видання складає один номер в місяць.

У газеті «Вірую» публікуються проповіді богословів та пасторів ЦХВЄ, а також історії та свідчення п’ятидесятницьких парафіян. Крім  того, традиційно публікуються оповідання   морально-етичного  змісту. Дана газета також розміщується на сайті Церкви Християн Віри Євангельської  (http://viruyu.at.ua ) [9, с.12].

Серед  українських  п’ятидесятницьких  радіо- та теле-передачі  варто виділити телепередачу «На початку було Слово», яку веде старший єпископ ЦХВЄ Паночко на телеканалі «Рема». У цій передачі він  порушує проблеми інтерпретації  Святого Письма, моралізує  окремі вірші із Біблії. Крім  цієї телепередачі,  є ще передача («Теорема» та «Вірую»,  низка радіопередач. Особливою  активністю  вирізняється  радіопередача  «Вірую», яка з 1999 р.  щотижнево на Івано-Франківському обласному радіо.

Ще одним  важливим позитивним  показником серед медійної аудиторії  є євангелізаційно – місіонерська  робота  цього напрямку  голови ради  старійшин ЦХВЄ Василя Боєчка.  Ними здійснюється   процес євангелізації та місіонерської дільності у прямому ефірі телепередач, а також  у згаданих виданнях: «Благовісник», «Голос  надії», «Євангельський голос».

Як вже  зазначалось,  українське п’ятидесятництво не є одноманітним.  В Україні існує  доволі  багато різноманітних незареєстрованих рухів п’ятидесятників та неоп’ятидесятників, які у свою чергу мають власні незалежні ЗМІ. Доцільно згадати відому київську п’ятидесятницьку церкву «Хіллсонг», що не входить до числа ЦХВЄ, але є членом світового пятидесятницького союзу «Асамблея Бога». [13, с. 12]

Церква «Хіллсонг»  набула значного поширення  в  Києві, де кількість її парафіян за приблизними  підрахунками складає близько 3000 осіб [13, с.18]. Засновником цієї церкви вважається  австралійський пастор Браян Хьюстон, який створив її з метою популяризації християнства за допомогою  сучасних методів. Зокрема,  церква використовує у богослужіннях рок та реп музику, а недільні зібрання нагадують  здебільшого концерти.

Між тим  церква «Хіллсонг» різко виступає проти наркотиків, алкоголю, абортів та дошлюбних статевих відносин. Слід звернути увагу, що парафіянами церкви «Хіллсонг» є  переважно молоді люди 16-25 років (пастор церкви «Хіллсонг» Євген Касевич називає їх «тінейджарами»). Церква  «Хіллсонг» – одна із перших п’ятидесятницьких церков України, яка  запровадила  мобільний додаток «Хіллсонг», для прослуховування та перегляду у прямому ефірі богослужінь. [13, с. 25].

Досить  зручним у використанні є сайт церкви «Хіллсонг», що нагадує міні соціальну мережу, де можна обмінюватися фото, відео, музикою, та спілкуватися наживо. Пастор Євген Касевич постійно виступає на міжнародних харизматично- пятидесятницьких каналах CNL та ТБН. Також церква «Хіллсонг» має свої сторінки в соціальних  мережах, а також є партнером порталу INVICTORY та каналів CNL та ТБН.

Крім  ЦХВЄ та церкви «Хіллсонг»,  є інші п’ятидесятницькі церкви, які через ЗМІ мають можливість активно пропагувати своє віровчення,  у тому числі й досить консервативно налаштовані рухи п’ятидесятництва.  Такими,  зокрема  є Об’єднана Церква Християн Віри Євангельської «воронаєвського» напрямку  п’ятидестяництва). ОЦХВЄ діє в  Росії, Україні, Латвії, Литві, Естонії, Вірменії, Білорусії та інших країнах пострадянського простору [13]. Загалом ОЦХВЄ об’єднує близько 2000 релігійних спільнот. Значна кількість ОЦХВЄ присутня в Україні, оскільки «воронаєвський» напрямок був в країні на початку 1920 – х рр.

Серед ЗМІ ОЦХВЄ потрібно виділити журнал «Євангеліст», де  традиційно публікуються відомості  про з’їзди, конференції ОЦХВЄ, проповіді керівників та авторитетних богословів. У з’ясуванні  особливостей діяльності п’ятидесятників  необхідно зважити  на ту обставину,  що інколи  важко  визначити, які групи церков доцільно  відносити  до  традиційних п’ятидесятницьких, а які до харизматичних. Адже харизмати фактично є ліберальним крилом п’ятидесятництва: деякі вчені називають  їх також  неоп’ятидесятниками.  Зауважмо, що так звані харизматичні або неоп’ятидесятницькі церкви в Україні активно  займаються еванелізаційно-місіонерською роботою за допомогою  ЗМІ [12, с. 315].

Українські неоп’ятидесятники або ж харизмати мають свої власні телеканали,  серед яких –  ТБН та CNL. Власне такі телеканали не обмежуються українськими телеглядачами, а транслюються по всьому світу. Телеканал ТБН декларував, що кількість телеглядачів по всьому світу становить 100 мільйонів людей.

Значну місіонерську роботу проводить  газета  неоп’ятидесятництва «Камень Креугольний», яку Балаклицький називає фундаменталістською. Він у статті «Газета «Камень Краеугольный» зазначає: «Найактивнішим і найцікавішим автором газети є її редактор Руслан Кухарчук. Його журналістський стиль уповні віддзеркалює харизматичний тип релігійності. Вже говорилося про наступальний характер фундаменталізму, його чітку ієрархічність, яка перш за все висвітлюється у патріархальному пафосі. З цих позицій редактор «оголошує війну» політкоректності, лібералізму, моральному релятивізму, гуманізму» [1, с. 2]. Загалом,   вітчизняні науковці по – різному дивляться на цю проблему.

Широкого  розмаху  набуває наукове дослідження   протестантських богословських комунікацій у працях Балаклицького.   Акцентується  увага  на харизматично- п’ятидесятницьких інтернет – ЗМІ, які мають можливість для свого поширення у  сучасному медіапросторі [3, с. 13].

У   своїй статті «Протестантське богослов’я  комунікації»  М. Балаклицький зазначає, що «комунікативний протестантизм переважно  розглядає проблеми місіології – методи донесення потенційно до кожного члена суспільства євангельської вістки (у тлумаченні церковної громади). Такий акцент пізнього протестантизму, поширеного в Україні, спричинений  тим, що анабаптистський рух ХVII сторіччя, не зустрівши підтримки можновладців, мусив повернутися до того статусу християнства, де його легалізував  римський імператор Костянтин у ІV столітті. Ще одним фактором  була відмова від хрещення немовлят» [2, с. 110]

Вітчизняний  релігієзнавець  Колодний у своїй статті «Свобода совісті для і в мас-медіа» чудово розкриває поняття «конфесійна преса». Вчений  позначає це наступними словами: «Відтак,  конфесійна преса, якщо вона розрахована на масового читача, а не лише на послідовника цієї  релігійної течії, цим самим порушує не лише право за умов гарантованої  свободи совісті на плюралізм світоглядних інформацій, а й такий принцип цієї  свободи, як право вільно вірити, вибирати віру і церкву. Водночас тут  порушується ще й  відомий принцип Святого Писання: не лжесвідч. В тому разі, коли журналіст подає хибну, тенденційно підібрану інформацію, він свідоме лжесвідчить, а відтак не лише свідомо виявляє свою несумлінність, а й бере за ці лжесвідчення гріх на свою душу» [10, с. 2].

Посилаючись на дослідження М. Балаклицького, А. Бойко, стверджує, що сам журналістикознавець робить спробу висвітлення  протестантських мас-медіа, їх розвитку як єдиної комунікаційної системи, відповідно ланки якої є між собою тісно пов’язаними [4, с. 150].

Характерною рисою представників ЦХВЄ є поєднання теоретичного дослідження з мас-медійною практикою, які працюють у конфесійних ЗМІ, висвітлюючи релігійні процеси у пресі, інтернет-виданні, радіо, телебаченні у регіональних і міжрегіональних областях України.

У  статті «Новітні  трансформації процесу релігійних комунікацій в українському суспільстві» Свистунов зазначає, що «поле  комунікацій з кожним роком стає все більш і більш напруженим, постійно удосконалюються технології передавання інформації. Проте релігійні комунікації не губляться в цьому глобальному потоці інформації, що швидко зростає. Навпаки, вони стають  все більш вагомими і визначальними в розвитку світової історії. Щоправда, змінюється структура і зміст релігійних комунікацій» [11, с. 215]. .

Отже йдеться про  процес трансформації релігійних комунікацій і їхній інтенсивний розвиток в сучасному глобалізованому українському суспільстві. Це власне супроводжується  удосконаленням новітніх інформативних технологій. Оскільки  суспільство живе в інформаційному просторі, йому доступними і зручними є засоби масової комунікації, а відтак релігійні комунікації відіграють чи не найважливішу роль у світовій історії людства. Зрештою  комунікативні засоби дають можливість інформувати суспільство про будь – які об’єктивні події або ж процеси, що відбуваються у сучасному глобалізованому світі. Глобальний потік інформації в українському суспільстві поступово зростає, що зумовлено  прогресивним розвитком більш вдосконалених  технологій, які сприяють пізнавальному процесу дійсності.

ВИСНОВКИ:  ЗМІ мають відкритий простір для  своєї діяльності, вагому роль якого відіграють релігійні комунікації  в сучасному глобальному світі, на чому наголошують  науковці,  А. Колодний  –  про свободу  в мас-медіа; М. Балаклицький –  про комунікативне богослов’я і трансформацію харизматичного періодичного видання у суспільство; А. Бойко – стосовно поширення мас- медіа  як єдиної комунікативної системи в  протестантизмі; С. Свистунов – про трансформаційні процеси релігійних комунікацій у сучасному українському суспільстві, їхній прогресивний розвиток у глобальному інформаційному просторі.

Таким чином, навіть поверхневий аналіз  засобів масової комунікації п’ятидесятників  в Україну, дає можливість  констатувати, їхній безпосередній вплив через засоби масової інформації, поширення  місіонерської діяльності як в регіональному так і міжрегіональному просторі.

Дмитрук Ігор

Література:

1.Балаклицький М. Газета «Камень краеугольный» : фундаменталістська трансформація суспільства через трансформацію ЗМІ / Максим Балаклицький // Діалог. Медіа студії : зб. наук. праць / за заг. ред. Александрова О. Вип. 7. — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. — С. 49–55.

2.Балаклицький М. Мас-медіа в культурних війнах українських протестантів [Електронний ресурс] / Максим Балаклицький // Интернет-газета «Путь». — 28.10.2008. —  Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Natural/vkhnu/Soc_kom/2010_903/content/balaklitskyj.pdf

3.Балаклицький М. Протестантське розуміння масово інформаційної діяльності [Електронний ресурс] / Максим Балаклицький // Интернет газета «Путь». — 24.02.2009. — Режим доступу : http://www.asd.in.ua/archives/1188292486

4. Бойко А.А. Релігія в Мас – Медія України [Текст] /А.А. Бойко – К.: – 2009. – 158 с.
5. Журнал Благовісник № 1 2013 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/journals/blag

6.За євангельську віру [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/newspapers/2011-04-22-11-21-41

7. Мельник В. І. Новий тип віруючого у п’ятидесятництві [Текст] / В. І. Мельник – К.: Видавництво Т–во Знання України. – 1991. – 48 с.

8.Мельник В. Концепція соціального Євангелія у контексті суспільної активізації  протестантизму. // Церква і соціальні проблеми. [Текст] / В.  Мельник – Львів, поліграф технікуму 1994 . С 246 – 255.

9. Програма На початку було слово [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/teleprogrami/na-pochatku-bulo-slovo
10. Релігійна свобода: мас–медія, школа і церква як суспільні фактори утвердження // Науковий щорічник. / За загальною редакцією д. філос. н А. Колодного. – К., 2001. – 177с.
11. Свистунов. С Новітні трансформації процесу процесу релігійних комунікацій в українському суспільстві [Текст] / Свистунов. С. // Українське Релігієзнавство № 51 К.: – 2009. 220 с.
12. Слободяник В.А. Очерки по истории пятидесятничества (с комментариями). [Текст] / В.А. Слободяник – Ирпенская Библейская Семинария ВСО ЕХБ, 2000. –– 320 с.
13. Церква Хілсонг [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://myhillsong.com.ua/

The post Сучасні п’ятидесятницькі ЗМІ : стан та тенденції розвитку first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.