Зазвичай давньоіранські народи поділяються на південних та північних. Південні іранці — носії урбанізованіших культур, таких як еламська, мідійська та перська, розвивали осілі традиції, пов’язані з аграрним циклом, культами богів родючості, царською ідеологією. Натомість північні іранці, відомі з античних джерел як скіфи чи саки, були кочовиками й мали інший релігійний профіль з акцентом на культ воїна, коня, духів природи та шаманізм. Водночас обидві групи мали численні паралелі з індоарійськими народами Індії, відображені у спільній космогонії, жертвоприношеннях, образах богів і демонів.

Основи вірувань: богослов’я, пантеон, космологія

Давньоіранська релігія є політеїстичною за своєю структурою. Вона включає розгалужений пантеон божеств, серед яких вирізняються верховні й світлі сили (ахура) та темні й деструктивні (даева). Ця дихотомія стане фундаментом для зороастризму, але як концепція вона існувала раніше за Заратуштру.

Космогонічні уявлення будувалися навколо боротьби Порядку (asha) та Хаосу (druj), світла й темряви, добра й зла. Світ сприймався як арена постійного морального протиборства, в якому участь бере як людина, так і божество. Ідея вибору, відповідальності та ритуальної чистоти мала вирішальне значення. Такі уявлення перегукуються з ведійською традицією, але мають і власну, унікальну форму.

Сакральними були вогонь, вода, земля, особливо річки й гори. Ритуали очищення, принесення жертв, як і виголошення священних гімнів, мали на меті підтримання космічного порядку. У культовій практиці важливу роль відігравала питна жертва хаоми  священного напою, що дарував силу, прозріння й благословення.

Контакти й впливи: Месопотамія, Індія, Близький Схід

Релігія іранців формувалася в діалозі з іншими великими цивілізаціями. Західні іранські народи активно контактували з Месопотамією, особливо в епоху Еламу й Мідії, що виявлялося у запозиченні божеств, ритуалів і релігійних формул. Деякі іранські концепції виявляють зв’язки з шумеро-аккадськими міфами, зокрема щодо царського сакралітету та небесної ієрархії.

З іншого боку, північні й східні іранці зберегли багато спільного з індоарійськими племенами, які перейшли через Гіндукуш до Індії. Саме в цих культурних пластах збереглися найдавніші форми спільної індоіранської релігії, що реконструюється за допомогою порівняння Рігведи й Авести.

Із розширенням державної потуги Мідії, а згодом імперії Ахеменідів, давньоіранська релігія починає впливати на релігійні традиції Вавилонії, Сирії, навіть Єгипту. Вогнепоклонство, царська ідеологія як божественного мандата, культ вогню та праведного царя проникають у культури Близького Сходу.

Часовий контур і трансформація

Хронологічно давньоіранську релігію можна простежити з ІІ тис. до н.е. — від ранніх аріїв, через формування Мідії, Еламу та Персії, до завоювань Олександра Македонського в IV ст. до н.е. Саме цей етап прийнято вважати кінцем класичного періоду давньоіранської релігії, хоча її елементи продовжили існування в різних формах ще століттями.

Після цього починається доба еллінізації, синкретизму й посилення впливу зороастризму, який офіційно утвердиться лише за часів Сасанідів. У той же час давньоіранські релігійні образи залишили глибокий слід у таких релігіях, як маніхейство, мітраїзм, гностицизм, а також у пізньоантичній філософії.

Відмежування від зороастризму

Зороастризм, хоч і виріс на основі давньоіранської релігії, був релігійною реформою, яка докорінно змінила її структуру. У цій статті давньоіранська релігія розглядається саме в її доканонічній формі, як політеїстична, ритуальна, міфологічна система, а не як вже оформлений дуалізм маздаїзму.

Данило Ігнатенко

The post Давньоіранська релігія: витоки, структура та впливи first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історія Авести

Авеста, яку ми знаємо сьогодні, є лише невеликою частиною значно більшого корпусу священних текстів. За переказами, оригінальні рукописи Авести були знищені під час завоювання Персії Олександром Македонським у IV столітті до нашої ери. Ця втрата стала величезним ударом для зороастрійської традиції, але згодом тексти були відновлені та стандартизовані під час правління сасанидських царів (III–VII століття нашої ери). Саме в цей період книга набула своєї сучасної форми, хоча багато її частин залишилися втраченими назавжди.

Структура

Авеста складається з п’яти основних частин, кожна з яких має своє унікальне значення для зороастрійської традиції:

1. Ясна

Це центральна літургійна частина Авести, яка містить обряди та гімни, що виконуються під час релігійних церемоній. Найважливішою частиною Ясни є «Гати» — пісні, які вважаються прямими словами Заратустри. Вони містять філософські роздуми про природу божественного, моральні принципи та шлях до духовного просвітлення.

2. Вісперед

Цей текст є меншим за обсягом, але не менш важливим. Він присвячений шануванню зороастрійських духовних лідерів і містить молитви, спрямовані на зміцнення зв’язку між віруючими та божественними силами.

3. Відевдат

Ця частина є основним джерелом зороастрійського права, яке регулює як ритуальні, так і цивільні аспекти життя. Тут також розповідається про створення світу, першу людину на ім’я Йіма та інші міфологічні сюжети.

4. Яшти

Ця частина складається з 21 гімну, присвяченого різним язатам (ангелам) та стародавнім героям. Яшти багаті міфологічними сюжетами та відображають уявлення зороастрійців про взаємодію людини з божественними силами.

5. Хурда Авеста (Мала Авеста)

Це збірка невеликих текстів, гімнів і молитов, які використовуються для конкретних випадків та щоденних релігійних практик.

Зенд-Авеста: тлумачення та переклади

Термін «Зенд-Авеста» буквально означає «тлумачення Авести». Спочатку він стосувався перекладів та коментарів на мові пехлеві, але згодом став використовуватися для позначення західних перекладів священного тексту. Ці переклади дозволили дослідникам і віруючим за межами Ірану ознайомитися з багатством зороастрійської традиції.

Значення для зороастризму

Авеста не лише є священним текстом, але й відображає глибокі філософські та етичні принципи, закладені Заратустрою. Вчення про боротьбу добра та зла, важливість морального вибору та шанування природних стихій залишаються актуальними й сьогодні. Авеста також є важливим джерелом для вивчення історії, культури та релігії стародавнього Ірану.

Данило Ігнатенко

The post Авеста: священна книга зороастризму, її історія, структура та значення для вірування first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.