Життя та інтелектуальне формування

Валентин здобув освіту в Александрії — одному з головних центрів античної філософії та духовних пошуків. За переказами його учнів, він навчався у Феода, якого вважали учнем апостола Павла, і був охрещений у християнській громаді. Ця спадковість апостольської традиції мала підкреслити легітимність його вчення, хоча офіційна церква ніколи не визнавала цього зв’язку.

Близько 136 року Валентин переїхав до Риму, де за понтифікату святого Гігіна (приблизно 136–140 рр.) почав викладати своє бачення християнської віри, поєднане з елементами гностичної космології. Його школа проіснувала понад два десятиліття, і в цей час Валентин здобув велику популярність серед інтелектуальних кіл столиці. Він прагнув стати єпископом Риму, однак, за свідченнями церковних істориків, після відмови на користь святого Пія I (близько 140 р.) відійшов від офіційної церкви.

Подальша діяльність і твори

Після відходу з Риму Валентин, ймовірно, повернувся до Александрії або перебрався на Кіпр, де продовжував розвивати власну систему релігійної філософії. Його головний твір — «Євангеліє Істини» — поєднував апостольську теологію Павла з гностичними принципами. У цьому тексті Христос зображений не лише як Спаситель, а як прояв божественного Логосу, що відкриває людям приховане знання про їхнє небесне походження.

Оригінальні праці Валентина майже не збереглися. Його ідеї дійшли до нас у вигляді цитат і переказів у працях церковних опонентів — Іринея Ліонського, Тертуліана, Іполіта Римського.

Вчення Валентина та його гностична система

Центральною темою валентинівського вчення є ідея духовного світу — Плероми, царства світла, населеного еманаціями божественної сутності — еонами. Матеріальний світ, за цією системою, виник через падіння однієї з еонів, Софії, чия помилка породила хаос і невігластво. Людська душа вважається іскрою світла, ув’язненою у матеріальному тілі, а спасіння полягає у пробудженні знання про своє небесне походження.

Валентин вважав, що Христос прийшов не для зовнішнього спокутування гріхів, а щоб передати гнозис — розуміння істинної природи Бога й людини. Через смерть і воскресіння Христа, за його вченням, людство отримує шлях до звільнення з темряви матерії.

Валентинівські громади, засновані його учнями, швидко поширилися в Римі, Сирії, Єгипті, Малій Азії. Їхня богословська гнучкість і інтелектуальна глибина привертали освічених людей, які шукали духовну істину поза жорсткими догмами офіційної церкви. Згодом валентинівська система розділилася на східну та західну школи, що відрізнялися деталями космології, але зберігали спільну основу — дуалістичний світогляд і центральну роль гнозису.

Попри осуд з боку церковних отців, ідеї Валентина залишили слід у розвитку християнської містики та філософії. Дослідники вбачають у його вченні вплив на формування пізніших антропоцентричних форм духовності, зокрема на передумови західного прототипу — пелагіанства, яке наголошувало на свободі людської волі та внутрішньому моральному виборі.

Данило Ігнатенко

The post Валентин Гностик first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Мартін I змінив на папському престолі Теодора I у липні 649 року. Його понтифікат відзначався складним періодом релігійних конфліктів, що загострювали відносини між Сходом і Заходом. Головною проблемою того часу було монофелітство, єресь, яка стверджувала, що Христос мав лише одну волю, що суперечило офіційній доктрині Церкви.

Щоб покласти край суперечці, Мартін скликав і головував на Латеранському соборі 649 року. Собор засудив монофелітство як єресь і підтвердив дві волі Христа — божественну та людську.

Конфлікт із Візантійською імперією

Обрання Мартіна не було схвалено імператором Константом II Погонатом, який намагався обмежити обговорення релігійних питань у межах імперії. У 653 році імператор наказав заарештувати папу. Мартін I був доставлений до Константинополя у вересні 654 року, де зазнав публічного приниження та катувань.

У травні 655 року Мартіна вигнали на Кримський півострів. Ослаблений ув’язненням і катуваннями, він помер незабаром після прибуття. Його смерть була визнана мученицькою, і він став останнім папою, якого відзначили таким чином.

Святий Мартін I шанується за відстоювання православної доктрини та мужність у протистоянні політичному тиску. Його день пам’яті в Церквах — 13 квітня.

Данило Ігнатенко

The post Святий Мартін I first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Франкська спадщина та відродження імперії

Після смерті Карла Великого (814) імперія зазнала фрагментації, але ідея єдиної християнської держави зберігалася. У IX–X ст. Східно-Франкське королівство (майбутня Німеччина) стало центром консолідації. Генріх I Птахолов (919–936) та його син Оттон I Великий (936–973) відновили імперську традицію, перемігши угорців у битві при Лехфельді (955) та утвердивши німецьку гегемонію в Європі.

На відміну від Каролінгів, Оттон I не претендував на універсальну владу, але його імперія базувалася на:

• Союзі з церквою (система “Оттонівського рейхскірхе”)
• Експансії на схід (хрещення слов’ян)
• Контролі над Італією (коронація в Римі 962 р.)

Релігійна політика та сакральність влади

Оттон I використовував християнство як інструмент легітимації влади. Магдебурзький собор, заснований у 968 році, став символом імперської могутності. На табличці зі слонової кістки (970 р.) імператор зображений у ролі “намісника Бога”, що підкреслює божественну природу його правління.

Церква відігравала ключову роль в адміністрації: єпископи отримували землі в обмін на військову підтримку. Ця система забезпечила стабільність, але також призвела до боротьби за інвеституру в XI ст.

Візантійсько-німецькі суперництво та імперська ідеологія

Після коронації Оттона I у Римі виник конфлікт із Візантією, яка вважала себе єдиною спадкоємицею Римської імперії. Оттон II (973–983) офіційно прийняв титул “Imperator Romanorum”, що закріпило термін “Священна Римська імперія”.

Візантійський імператор Василій II відкидав претензії Оттонів, що призвело до:

• Військових сутичок у Південній Італії
• Дипломатичних шлюбів (Феофано, дружина Оттона II)
• Культурного впливу (візантійське мистецтво в Німеччині)

Оттонська імперія була перехідною ланкою між епохою Каролінгів і середньовічним світом.

Данило Ігнатенко

The post Оттонська імперія: історія, мистецтво та вплив на Європу first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

«… і дам Вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, викину камінне серце з вашого тіла і дам вам серце з плоті»

Слово Боже!

Благодать Вам і мир від нашого Господа і Спаса Нашого Христа Ісуса! Улюблені, Бог настільки любить людину, що не залишає її ніколи самотньою у її власному житті. Впродовж багатьох століть філософська думка деїзму у Франції, Англії та Німеччині переконувала, що Бог – це такий собі Великий годинникар, який створив існуючий світ, проте не втручається у життя людину. Бог деїзму,  – це такий собі батько, що після народження дитини залишає її і забуває про неї і не бажає в подальшому мати спілкування з нею. Образ такого Бога вкорінився у серцях багатьох людей, усі часів та народів.

Адже погляньмо: багато людей стверджують, що коли Бог надто далеко в космосі, або блукає величезними просторами наших галактик, здається, що Він не може чути людину. Ба більше того: в такому випадку  з людини знімається уся відповідальність за усі її дії, і вона здійснює усе, що їй заманеться. Адже перед ким тоді нести відповідальність, коли Бог настільки далеко?Хочу сказати наперед, що Бог звертаючись до людини через діяльне та животворне Слово Боже бажає ані через примус, ні через почуття власної вини, ні через людські потреби та прохання, а просто через бажання та турботу Творця  піклуватись про нас, дбати про нас та любити.

Людська допитливість та цікавість ніколи не мала меж: якщо у світі все так погано, де ж тоді Бог? Як Бог може дивитись, коли у нас в Україні така неспокійна ситуація на сході, а людські імперські засади беруть угору? Де ж тоді Бог?

Найперше, потрібно кожному усвідомити, що цими запитаннями, людина перекладає усю свою вину на Бога, щоб уникнути людині власної, особистої відповідальності перед ним. Гріх людини так спотворив людське серце та життя, що викрав у неї щастя, любов та мир. Гріховне – це те, що насправді шукає людина XXIстоліття та усіх часів. Її «его» не знає аніяких меж; воно просто поширюється, немов ракові клітини. Людський егоїзм шукає свого і тільки себе. Багато релігієзнавчих наукових підручників описують людину, як духовну істоту, в середині якої завжди існує прагнення та намір тягнусь до чого світлого та доброго. Це те, що людина назвала «богошуканням» і означає пошук чогось духовного в її житті. Так це чи ні – завжди залишиться, улюблені, запитанням, подібно до філософської проблеми «першоналачала», або, як кажуть в народі «курки чи яйця». Якщо уважно проаналізувати усю сукупність бажань людини, усе її єство, то шукає у формі доброго, світлого, навіть божественного, виключно себе і тільки себе. Людина прагне любові, добра, але виключно крізь себе, і часто не на користь ближнього.

Чомусь людина знає, як творити добро, але не творить. Така людина рада від ближнього тільки отримувати, а не віддавати. Усі світські насолоди, пожадливості, одним словом гріх – усе і тільки для себе улюбленого. Така собі релігія позитивного бога. І такому богові, на привелкикий жаль, частина людей сьогодні служать і вірять.  Хіба ж це не те, що лежить в основі філософії «Нью Ейдж»? Якого такого «позитивного бога» крізь себе, свого духовного потенціалу всередині намагається осягнути людина? Скажу, що грішна людина, яка не прагне розкаяння своїх гріхів все життя живе так. Нехай вона і стверджує, що не сповідує сучасну синкретичну езотерику чи «Нью Ейдж», але не залежно від форми, не змінюється зміст! Так, як часто не змінюється людське життя.

Скільки старань, зусиль та намагань людина прикладає, щоб її життя змінювалось у ліпшу сторону. Вона часто вважає, що певні автотренінги, кодування змінять життя її на сто вісімдесят градусів. Але ж ні. Сьогодні популярними в сучасному світі стають прагнення змінити самих себе через езотерику, вчення Ошо, що заполонили розум сучасного покоління, медитації «Харе Крішна», і в чому завгодно. Адепти таких вчень схильні вважати, що їм стає дуже добре, вони відчувають лише позитив та щастя. Можливо і відчувають. Але тільки до того моменту, доки в їх життя не приходять  не такі нові, як старі тривоги та хвилювання, хвороби та розчарування у чомусь. І часто, отой екстатичний позитив, ейфорія та щастя відходить на задній план.

Людина хоче випробувати все. І про цьому саме те, у чому не має присутності Бога, в чому Бога ніколи воістину не існувало споконвіків.

Що ж тоді змінить людське життя? Людина, яка через Святого Духа усвідомлює потребу в прощенні гріхів бажає своє життя привести у належний стан, щоб в дійсності правдиво любити Бога та свого ближнього.

Однак, наскільки це можливо, і Хто зможе людині допомогти, щоб вона відчула усю турботу та теплоту Творця?

Відповідь на це запитання свого часу отримав посланець Божий – пророк Єзекиїль, що жив у Єрусалимі приблизно в 593 – 571 рр. до Р.Х. Часи, які припали для стародавнього Ізраїлю були не простими. Вавилонський цар Навуходоносор поклав кінець існуванню Іудейської державності. Важко. Адже потрібно все зберігати: культуру, мову, побут, традиції, і що найголовніше – віру в Бога серед безбожної язичницької держави. І люди, які щиро вірили у Господа, зберегли усе. Але серед євреїв панував неспокій. Люди були розчаровані, в життя перейшов розпач та зневіра.

Час, який переживає схід України також непростий. Та й чи лише стурбований схід? Думаю, що це тривожить усю громадськість. Часто можна почути такі вислови, як «окупація», «сепаратизм», і все, що пов’язане з принципом «розділяй і володарюй»

. Улюблені, Господь до нашого серця також сьогодні задає одне запитання, чи раптом хто не стоїть за окупацією нашого серця та розуму?

Святе Письмо іменем Господнім запевняє кожного, що саме наш Творець і Бог наш Ісус Христос більше нашого серця знає. Бог бачить серце кожного українця, представників інших національностей та країн, які щоденно моляться за спокій та мир у нашому краї. Адже Господь часів пророка Даниїла побачив серце Даниїла і вавилонського царя Валтасара, сина окупанта Навуходоносора, що пішов на Ізраїль. Валтасара, який понадіявсь на свою потужну імперію, армію, фортеці та мури. Та й більше того – дозволив влаштувати собі бенкет використавши срібні та золоті чаші зі святилища храму.

Горде і зухвале серце, чи не так? Разом зі своїми жінками та наложницями, Валтасар впивався вином і прославляв своїх ідолів, доки не з’явилась кисть руки, що сама по собі могла писати якийсь текст. І лише пророк Даниїл, на якому була міць та рамено Господнє, зміг цей напис розтлумачити і сказати, що через горде та зарозуміле серце Валтасара, царство Вавилонське буде розділене між мідіянами та персами. І усе сталось за одну ніч. І замість нього вже був не вавилонський, а перський цар Дарій. Ось так відбувається з тими, хто в своїй зухвалості йде проти Господа і Його Заповідей. Тому Бог безпосередньо бачить кожну людину. І Його погляди, Його принципи і дії, як в часи Старого Заповіту, Євангелії, і донині залишаються незмінними!

Людина часто дивиться на зовнішнє, Господь же дивиться на серце людини.  І якщо в душу та розум людина допускає також і духовну окупацію, порушників її миру та спокою; коли в її серце потрапляє гріх, то мир Божий, спасіння Боже починає ігноруватись людиною. Усе, що Бог пропонуватиме людині, вона відкидатиме це! Чому? Гріх. І ще раз гріх, що означає розділення Бога з людиною, коли її прагнення та бажання стають абсолютно не дотичними до бажань Божих. Тоді все людське життя перетворюється у служіння самому собі, яке швидко вичерпується. Але ж дорогі брати та сестри, дорогі читачі, як бути при цьому з людським серцем?

Бог, Він як Лікар, духовний кардіолог бажає не лише оглянути, але й змінити серце людини! У євангелії від св. Луки наш Господь Ісус навчає, що лише хворі, знедолені гріхом потребують спасіння та прощення.  Він, який зціляв хворих, воскрешав померлих, зможе і нині зцілити та воскресити до нового життя кожну людину. При цьому будь які кодування та тренінги стануть малоефективними та безрезультатними. Чоловіку розслабленому в Капернаумі Ісус зцілив найперше духовні рани та недоліки словами: «Прощаються тобі гріхи», що так обурило фарисеїв та вчителів Закону. Він простив його гріхи і змінив його життя як фізичне так і духовне. «Хто ж може прощати гріхи, як не Бог?», – міркували собі фарисеї.

Вірне запитання. Дійсно, ніхто окрім Господа. Щоб змінилось людське життя необхідне Господнє прощення наших гріхів. І невже Будда,Ошо, чи будь хто інший здатен це зробити, або тим кумирами цього світу, які обрали собі люди для поклоніння? Авжеж ні. Та й останні потребували того ж! Бо жодна медитація, психопрактика не змінить людське життя і не змінить серця людини.Так, можливо подібні психологічні практики допоможуть людині самозаспокоїтись, але в жодному випадку не дати «нове серце» та «нове життя».

Лише в Ісусі, який помер за наші гріхи і «ранами Його ми зцілились» дає справжній мир, втіху та спокій. Він робить нас новими людьми і словами пророка Єзекиїля дійсно дає «нове серце» і «нове життя».  Св. Апостол Павло у другому листі до коринтян каже: «Хто у Христі, той творіння нове. Стародавнє минуло – тепер усе нове». Нове у Христі – це абсолютно нова людина. Не оновлена версія чогось старого, як у комп’ютерній програмі, а повністю, абсолютно нова людина!

Свого часу Адам та Єва пішли проти Бога, проігнорувавши Господні повідомлення. Вони вирішили йти своїми шляхами та дорогами. І увесь цей шлях  пожинаємо і ми сьогодні. Вибір Адама не вирізнявся б від нашого вибору. Будучи в Едемському саду, ми зробили б теж саме. Можливо, хтось зможе заперечити сказавши, що це не так. Якщо це було б так, то чому людина сьогодні при наявній альтернативі обрати щось – завжди обирає гріх? Чому? Людина, як би усе прикро не звучало, але обирає, як кажуть «гірше з кращого». Саме тому сьогодні стільки зла у світі і всього недоброго.

Однак, є Блага звістка для спраглого за Богом серця! Христос полюбив кожного грішника! Так, полюбив, як батько любить свого сина.

А тепер я бажаю звернутись до кожного читача зокрема. Можливо Ти відчуваєш, що гріх томить твою душу. Ти бачиш, можливо, що поряд складною ситуацією в країні, складним є і твоє життя. Ти бачиш, можливо, що твоє подружжя розвалюється, справи пішли донизу, і в твоє життя прийшла духовна окупація. Усі твої спроби ти вважаєш безрезультатними. Автотренінги не допомагають, знайомства, зв’язки також. Пам’ятай: задля тебе ще за тисячі (!!!) років до твого народження Ісус вирішив померти за тебе, щоб ти мав вічне життя і радість з Богом. Звернись до нього в молитві, і Він вийде тобі назустріч!

Втратив сьогодні радість? Шукай її в Ісусі!

Втратив мир?  Любов? Пам’ятай: Господь небайдужий до Тебе!

Він бажає дати кожній людині нове серце та нове життя!

А мир Божий, що вище усякого розуму нехай прибуде з Вами у Христі Ісусі!

Благодать зо всіма Вами! Амінь.

Євген Распопов

The post Нове серце у Христі Ісусі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.