Самайн (або Савань) був одним із найважливіших свят у релігії стародавніх кельтів, яке відзначали 1 листопада. Це свято мало глибокі корені в духовному та ритуальному житті кельтських племен, адже вважалося часом, коли межа між світом людей та світом богів ставала тонкою. Саме в цей день боги могли вступати в контакт зі смертними, жартувати з ними і навіть створювати непередбачувані небезпеки.
Самайн відзначав закінчення врожайного сезону і початок темної половини року — періоду холодів і випробувань. Для кельтів це був час роздумів про смерть, духовну чистоту та контакт із потойбічними силами. У народних віруваннях цей перехід до зимового часу був сповнений страхів і надприродних епізодів. Вважалося, що духи предків та інші сутності могли відвідувати світ живих, а злі сили ставали активними і загрозливими.
Особливістю Самайну було проведення ритуалів жертвоприношення, які мали забезпечити захист племені від небезпек, що насувалися разом із зимою. Тварини та інші дари приносилися в жертву богам, щоб примирити їх та отримати їхню прихильність. Без таких жертвоприношень, на думку кельтів, боги могли б створити хаос і нещастя, що вплинуло б на виживання племені.
Один із найцікавіших аспектів Самайну полягав у тому, що цей час вважався «позачасовим», коли звичайні закони природи не діяли. Це відображалося у віруваннях, що душі мертвих могли повернутися у світ живих, а різноманітні чарівні та магічні істоти виходили на волю. Люди часто запалювали багаття та носили костюми, щоб відлякувати злих духів та отримати захист від потойбічних сил.
Свято також мало величезний вплив на сучасні святкування Хелловіну. Багато традицій, які ми сьогодні пов’язуємо з ним — зокрема переодягання в костюми, жартування над друзями та запалювання ліхтарів, що відлякують духів — мають коріння саме в стародавніх обрядах, що проводилися на Самайн. Свято було адаптоване до християнської культури і поступово трансформувалося в те, що зараз відоме як Хелловін.
Таким чином, Самайн був не лише важливим релігійним святом для кельтів, але й мав велике культурне значення, залишивши свій слід в історії та ставши основою сучасних осінніх святкувань.
Данило Ігнатенко
