Хвороба Паркінсона — це прогресуючий неврологічний розлад, який уражає рухові функції людини, викликаючи тремор, ригідність м’язів, уповільнення рухів (брадикінезію) та порушення постави (постуральна нестабільність). Ця хвороба вперше була описана англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном у 1817 році у його знаменитій праці «Нарис про тремтячий параліч». Хоча паркінсонізм є загальною назвою для кількох подібних розладів, хвороба Паркінсона вирізняється своєю ідіопатичною природою, тобто виникає без очевидної причини.
Причини та фактори ризику
Незважаючи на значний прогрес у вивченні хвороби Паркінсона, її точні причини залишаються до кінця невідомими. Основна гіпотеза полягає у поєднанні генетичної схильності та впливу факторів навколишнього середовища. Наприклад, дослідження виявили, що вплив пестицидів та хімічних речовин, таких як трихлоретилен, може підвищувати ризик розвитку хвороби.
Люди, які мають родичів першого ступеня з цією хворобою, також знаходяться в зоні підвищеного ризику. Генетичні мутації, наприклад, у гені PRKN, пов’язані з раннім або пізнім початком захворювання. Попри це, успадковані форми хвороби трапляються рідко, і більшість випадків Паркінсона не мають чітко визначеної генетичної основи.
Початок хвороби та основні симптоми
Хвороба Паркінсона зазвичай починається у віці від 60 до 70 років, хоча близько 5–10% випадків трапляються до 40 років. Поширеність захворювання у світі оцінюється в 160 випадків на 100 000 осіб, з 16–19 нових випадків щороку. Чоловіки страждають на хворобу трохи частіше, ніж жінки, однак расові відмінності не спостерігаються.
На початкових етапах захворювання часто виникає легкий тремор, який зазвичай починається з пальців рук і може нагадувати рух “перекочування таблеток”. Цей симптом поступово прогресує, поширюючись на інші частини тіла. З часом виникають інші ознаки: уповільнення рухів, м’язова ригідність, втрата виразу обличчя, слинотеча через труднощі з ковтанням. Також з’являються когнітивні порушення, депресія, а в більш пізніх стадіях може розвиватися деменція.
Механізм захворювання
Основною патологічною ознакою хвороби Паркінсона є руйнування нейронів у ділянці мозку, яка контролює рухи — чорній субстанції (substantia nigra). Ці нейрони відповідають за вироблення дофаміну, нейромедіатора, що регулює передачу сигналів між клітинами мозку. Втрата дофаміну призводить до дисфункції рухових систем і появи характерних для хвороби симптомів.
Лікування та догляд
На сьогодні хвороба Паркінсона залишається невиліковною, однак існує кілька методів, що допомагають контролювати її симптоми. Основним методом лікування є медикаментозна терапія, яка включає препарати, що збільшують рівень дофаміну або імітують його дію в мозку. Крім медикаментозної терапії, можуть застосовуватися інші методи лікування, зокрема фізіотерапія, що допомагає зберегти рухливість і запобігти атрофії м’язів. Також пацієнтам рекомендують спеціальні вправи для покращення координації та рівноваги. У деяких випадках використовується хірургічне лікування, зокрема глибока стимуляція мозку, яка полегшує симптоми у пацієнтів з тяжкими формами захворювання.
Данило Ігнатенко
